Артем Лівша. Розкріпачення свідомості та розуму

Велика кількість філософів ставили на загальний розгляд питання звільнення особистості від економічного, політичного чи соціального гноблення. І лише деякі з них зачіпали тему психологічного розкріпачення людини. Дуже близько до цього підійшов Штірнер з його індивідуалізмом, коли він писав про те, що людина має панувати над ідеями, а не ідеї над нею. Але попри це, подібної до твору Штірнера літератури я зустрічав досить мало. Саме із цієї причини у мене виникла потреба висвітлити та конкретизувати тему психологічного звільнення особистості.

Вирішення психологічних проблем особистості, яке на практиці означає звільнення її від власних деструктивних думок, ідей та інших психічних кайданів, має суттєве значення, оскільки може створити можливості, щоб «вилікувати» особистість та звільнити суспільство. Коли я кажу про психічні та психологічні ланцюги, я маю на увазі зовсім побутові та звичайні, на перший погляд, речі. До цих речей входять деструктивні думки, походження яких починається із невміння правильно застосовувати методи мислення та контролювати власні емоції, які, якщо ними не опанувати, починають заважаюти конструктивно взаємодіяти зі світом. Деструктивні думки також можуть бути викликані нашими «негативними» психічними та фізіологічними станами.

При правильному підході до життя та з певними практиками свободи людина може стати дійсно вільною від упереджень, стереотипів (якщо вони їй заважають), від токсичних стосунків чи нав’язаних додаткових обов’язків, які вона на себе ніколи не брала. А неправильний та дисгармонійний підхід до життя разом із власними думками, емоціями, почуттями та способами мислення може призвести до того, що людина почне жити у стереотипах та упередженнях, які вона сама створюватиме, і через які ж вона сама страждатиме. Така ситуація може сформувати в неї тенденцію поведінки, за якої вона буде підпорядковуватися власним емоціям та почуттям, а не спиратися на них і взаємодіяти із світом. І як у такому випадку можна казати про будь-яке вільне суспільство, якщо кожна людина цього суспільства постійно матиме бажання навішати негативний ярлик на свого співрозмовника лише через власне непорозуміння? Я таке суспільство не зможу назвати вільним, оскільки в ньому немає свободи від упереджень і власного негативізму, який у побуті може відтворити знову ієрархічну структуру сім’ї та «винайти заново» владні стосунки.

Почнемо з такого важливого елементу нашої діяльності та свободи, як мислення, думки та загалом розумові операції. Саме думки формують наше ставлення до чогось, а емоції дають нам і всім оточуючим про це знати. У сучасному світі людина найчастіше може дозволити собі користуватися лише стереотипними категоріями задля сприйняття та міркування над тієї чи іншою сферою суспільного життя. І це нормально... Було би нормальним, якби нерозумне використання стереотипів не призводило до упереджень, дискримінації, ненависті, війн та ієрархій... Якби таке використання стереотипів не спричинювало створення ярликів, які придушують соціальний та інтелектуальний потенціал особистості[1]. Якби таке безглузде використання стереотипів не викликало спотворення світоглядів людей. Проблема нерозумного використання стереотипів чи методів мислення нерозкрита, невидима, але дуже шкідлива проблема, яка обумовлює формування ієрархій та відчуженості людей один від одного, що потім переноситься і на міжнародну взаємодію.

Простий приклад. Людина йде собі на роботу, міркує про те, як найшвидше закінчить свою частину та повернеться додому, зробить чашку чаю, сяде за комп’ютер та гратиме до півночі у відеоігри. І раптом, нехай це буде Степан, бачить на вулиці безхатька: брудного, неохайного та від якого чимось смердить. Виходячи з усіх названих ознак, Степан робить узагальнення, у результаті чого у нього виникає асоціація із прийнятим у суспільстві стереотипом: якщо людина бомж, значить вона на заслужила на таке життя, не потрібно було пропивати останню зарплатню, бити жінку чи погано працювати. А давати таким людям гроші немає сенсу – проп’є. Саме так думає Степан. Він узагальнив побачені факти і підкорився стереотипові на основі побаченого та пройшов повз, не давши ні копійки безхатькові. У той самий час ситуація така, що сам безхатько став лише жертвою капіталістичних відносин: він тяжко захворів, а лікування вимагало величезні гроші. Через це він позичав багато грошей всюди, де тільки можливо: у друзів, «ворогів», родичів, однак цього все одно не вистачало. Через це йому довелося взяти кредит. Кредит, який потім довелося гасити власними зусиллями. І в цей скрутний час у нього померла дружина чи мати або батько. На ці похорони потрібно також вложити велику суму грошей, до цього ж людина пережила емоційний струс, отримала серйозне психологічне ушкодження, залатати яке немає часу і грошей, бо насамперед потрібно витрачати кошти на постійний кар’єрний зріст, щоб мати гарне життя, а інше – на оплату великої суми кредиту, що з кожним роком та навіть місяцем буде рости, якщо завчасно не платити. Урешті-решт людина ламається під тягарем цих випробувань і починає пиячити. Через кілька років його покидають усі, навіть друзі. Гроші заробити він більше не може, тому що ніхто не бажає брати «алкоголіка» на роботу, через що кредитор відбирає у чоловіка квартиру. Він стає безхатьком.

Ось така історія, де якщо і є його провина в чомусь, так це у тому, що він не перестав завчасно запивати власне горе. Але Степанові плювати, оскільки «бомж завжди винен у своєму скрутному становищі та нездатний на зміни».

Ось до чого доводить сліпа віра у стереотипи – до бездушності. Звісно, безхатьки – це величезна група людей, які відрізняються одне від одного своїми рисами та біографіями, і не кожен з них обов’язково чесний громадянин. Серед них дійсно багато тих, хто має на своєму рахунку кримінальні або адміністративні порушення, або ж неетичні проступки, за які важко пробачити. Не кожен матиме за своїми плечима ту історію, яку я описав, далеко не всі. У когось історія буде зав’язана на власних помилках, на омані та брехні, що робить його чи її історію досить індивідуальною.  Поведінка, яка властива лише тій чи іншій людині, інколи стає причиною антиморальних та антиетичних злочинів. І у той же час ця індивідуальність життєвого досвіду стає і причиною, чому люди можуть діяти по-іншому: вона відкриває шлях до змін, а детальний розгляд біографії людини, яка практикується у психологічній практиці, дозволяє знайти ті причини, заради яких людина захоче змінитися та отримати другий шанс, ті причини, при яких цінність цього життя стане найвищою, навіть з урахуванням всіх злочинів, які вчинила ця людина. Завдяки індивідуальним позитивним сторонам будь-якої особистості і цінності, які ці особистості несуть у своє життя, було би небажано відвернутися від безхатька лише з тієї причини, що стереотипні уявлення про них взяли мислення людини під контроль. І було би дуже бажано надати психологічну, економічну та соціальну допомогу цьому безхатькові, а як максимум – повну реабілітацію в усіх сферах.

А стереотип, якому піддався Степан, повністю ігнорує всі елементи, які роблять історію саме цього безхатька унікальною та тією, що заслуговує на розуміння та допомогу. Звісно, що черствість до безхатьків, або звичайне ігнорування їх, є наслідком не тільки стереотипів, а й певного ризику та відчуття того, що цей безхатько, який сидить перед людьми, є лише підставним, і гроші йдуть не йому у кишеню, а тому, хто його там посадив. Але я сьогодні розглядаю лише стереотипи, ярлики та методи мислення, а тому не буду занадто багато приділяти цьому уваги.

Звісно, стереотип – це не завжди погано, адже він має свою природну функцію: спрощувати сприйняття світу. І, наприклад, нам набагато зручніше розповідати про відношення певного народу до нового закону своєї влади, навмисно ігноруючи певні окремі деталі, але це нікому не шкодить, і, ба більше, дозволяє нам зрозуміти певну тенденцію в якійсь країні. Ці стереотипи – конкретні узагальнення – ми використовуємо для аналізу масштабних подій, але не для аналізу окремих особистостей, і саме в цьому виявляються перші проблеми. До людини можуть створитися упереджене ставлення лише через факт наявності певного ярлика, який на людину навішали інші, бо у головах людей застряг стереотип, наприклад, що жінки погано водять машину, або що чоловіки беземоційні та черстві. Жодна людина, жодна особистість не має бути автоматично віднесена до якоїсь групи людей лише за певними ознаками, наскільки би вони стереотипними не були. Це віднесення можливе лише тоді, коли сама та чи інша людина людина, наприклад, у нестандартному одязі та з незвичайною зачіскою, сама повідомить, що вона ідентифікацію себе із, скажімо, панками. Ваш співрозмовник може взагалі не відносити себе до якоїсь субкультури, не бажати цього, у той час як ваше стереотипне мислення може зіпсувати ваші взаємини чи завдати йому певної шкоди. Найпростішим шляхом дізнатися про ставлення людини до панків є щире питання без спроби нав’язати ідентифікацію особистості навпроти: «Я бачу, шо ти одягнений у нестандартний для більшості людей одяг. У мене відразу складається асоціація з панками. Скажи, ти відносиш себе до цієї субкультури?». Таким вказанням та питанням ми не тільки не нав’язуємо людині якийсь ярлик, а ще й дозволяємо собі «приміряти» цей ярлик на людину, не порушуючи цим особистий комфорт співрозмовника. І він в будь-який момент може відмовитися відповідати або приймати цей ярлик.

Якщо казати про психологічну шкоду, яку несуть у собі ярлики при дисгармонійному застосуванні, то вона не обов’язково проявлятиметься у свідомості чи матиме ефект, помітний очам. Це може бути щось дрібне, але все таки значуще. Ярлики, які ставлять людину у нижче положення за її співрозмовника, впливає на її інтелектуальні, а, можливо, навіть й соціальні можливості [2]. Бувши під впливом ярлика «піддослідного» або «поганого учня», який на нього навішали оточуючі, людина гірше справляється із своїми завданнями, навіть якщо вона 10 років проробила математиком і перед нею стоїть задача з якогось підручника.

Хоча на перший погляд здається, що ця шкода незначна і стосується лише короткою проміжку часу, але насправді, якщо розглянути це детальніше, то ми побачимо першу проблему: порушення психологічного простору особистості, придушення її можливостей та встановлення «монополії» на розвиток. Можливо, якщо перший чи другий раз людина підпаде під цей ярлик, то ніяких суттєвих змін вона не відчує. Однак якщо Степана під час кожної помилки називатимуть «поганим працівником», то він втратить впевненість у своїх зусиллях і здатність до саморозвитку, через що не зможе далі функціонувати як повноцінна особистість. У такому випадку можна впевнено говорити про агресію в бік особистості, яка завдала їй шкоду – агресія, на яку дуже складно дати змістовну відповідь на момент написання есе. А за втратою частини своєї ідентичності, а саме вчителя математики у середній школі, можуть слідувати фрустрація, самозвинувачення та апатичний чи депресивний стан. Хоча в деяких випадках людина не несе відповідальності за реакції на свої слова від іншої людини, але людина несе відповідальність за свої слова та дії. І агресія, навіть неусвідомлена, є порушенням гармонійних стосунків між людьми, тому бажано намагатися уникнути створення конфліктних ситуацій, аби зайвий раз не приносити у суспільство агресію, яку може поширювати людина в апатичному стані.

Тобто ми бачимо, що ярлики, які породжені негативними стереотипами або ставленням до людини, призводять до погіршення певних показників, і, більше того, у деяких випадках через них людина починає поводити себе згідно з стереотипом – навішаним ярликом, що в очах оточуючих може лише закріпити певний ярлик чи стереотип. Тобто за таких умов відбувається ефект самосправджуваного пророцтва. Навішування ярлика – це обмеження свободи та порушенням принципу рівності. Використовуючи деструктивні стереотипи та принижуючі ярлики, люди ставлять співрозмовників нижче за себе. Це своєрідне невизнання здатності до розвитку, невизнання потенціалу особистості та її пригноблення. У такій ситуації вибудовується специфічна ієрархія, яка поділяє людей на тих, хто «кращий», і тих, хто «гірше» або «дурніше». І все це не обходиться без психологічних наслідків, адже ми надто чутливі до несправедливості по відношенню до себе або ж придушення наших здібностей. І хоча ця чутливість більша, ніж може здатися, вона не завжди усвідомлюється людьми, або ж швидко ними забувається, оскільки у суспільстві прийнято вважати, що образа словами «невдачливий учень» чи «ти в цій області нічого не досягнеш» – це норма, а гостра реакція на ці образи засуджується та відштовхується.

І хоча здається, що така властивість нашого мозку навішувати ярлики та робити узагальнення є незмінною установкою, у дійсності її вплив можна зменшити або позбутися повністю, що, звісно, потребує значних зусиль, оскільки зважувати кожного разу різні фактори оточуючої реальності досить складна та енерговитратна справа. Варто лише відмовитися від дорікання людей за помилки, почати ставитися до людей насамперед як до індивідуальних особистостей, а вже потім як до представника певної соціальної групи, та пом’якшити формулювання зауважень щодо помилок – і, о чудо, ми подолали на деякий час установку на стереотипне сприйняття дійсності, що згодом може перерости у конструктивний стереотип, у звичну та адаптивну стратегію поведінки.

Природа стереотипів має два характери. Перший – це зовнішній, або той, який нав’язало суспільство, влада чи культура; другий – це внутрішній, тобто той, що виник у результаті власних міркувань. (Стереотипи бувають не тільки поширеними, а й особистісними, тобто на базі власного соціального досвіду). Якщо з першим більш-менш зрозуміло, то з другим – важче. Як я вже вище написав, внутрішній стереотип виникає у наслідок узагальнення, індуктивного мислення, яке бере своє начало з власного досвіду: роботодавець взяв на роботу замість Степана мігранта з азійської країни, через що довелося шукати іншу роботу. На тій роботі Степан знову виявився зайвим – тепер американця взяли на роботу. Звідси робиться висновок: «У високому рівні безробіття винні мігранти».

Ось так приблизно виглядає типова помилка в мисленні людини. Вона спіткнулася та впала у прірву логічної помилки, ставши жертвою власного поверхневого аналізу оточуючої дійсності. Людина помітила ці патерни та ознаки і, на підставі емоцій, які вона не врегулювала вчасно, підкорилася «помилковому» мисленню. Вона неправильно скористувалася узагальненням, а якщо бути точнішим, то не скористалася ним на повну, оскільки не врахувала велику кількість додаткових факторів. У результаті чого вона тепер є заручником думки про те, що мігранти винні у безробітті, що відверто деструктивний стереотип щодо величезної групи осіб. Обмеженість людини та положення заручника проявляються у постійному повернені до думки щодо провини мігрантів у власному безробітті кожного разу, як Степан зазнає невдачі. Він не стане аналізувати підвалини свого сприйняття, поведінку роботодавців або ж розмірковувати над сутністю самої економічної систем.. Замість цього він буде говорити лише провину мігрантів у безробітті та шукатиме цьому підтвердження, ігноруючи або витісняючи із свідомості незручні йому факти. І уважні читачі можуть вже назвати одну із причин неправильного застосування цього способу мислення: нестача контролю емоцій.  Із емоційного і несвоєчасного використання узагальнення випливають не тільки негативні стереотипи, а й ярлики, які породжують такий феномен, як «упередження». Тому використання способів мислення – це важлива тема для самозвільнення особистості та звільнення всього суспільства. Іншою ж причиною такого емоційного та дещо нераціонального використання індуктивного мислення є банальна нестача інформації та обізнаності щодо того, як працює нинішня економічна система. Це тривіально, але варто було хоча би трохи згадати.

Чим же шкодять ярлики та стереотипи самій особистості? Ми розібралися чому ярлики негативно впливають на оточуючих, але не в тому, як стереотип чи ярлик може впливати на того, хто сам навішує ярлики. Варто згадати найбанальніше: ярлики, стереотипи та упередження – це металеві кільця, які огортають тіло людини, а на всіх сторонах цього кільця знаходяться леза. Ці леза ми можемо направити на іншу людину, але можемо також уколотися ним самотужки. Можливі випадки, коли наш співрозмовник або ціла спільнота може обернути нашу зброю проти нас самих.

Уся справа полягає в тому, що ярлики, упередження та стереотипи мають певний накопичувальний ефект. Чим частіше їх використовує людина, тим більший шанс того, що оточуючі або її близькі (друзі, родичі) почнуть їх також відтворювати. Ми часто несвідомо переймаємо від близьких для нас людей не тільки звички, а ще й стилі мовлення чи мислення. Тому при частій взаємодії з упередженими людьми, які мають багато можливостей висловлювати своє стереотипне ставлення, ми можемо перейняти деякі установки цієї людини. Але цього впливу можна уникнути, якщо свідомо підходити до слів, які ми чуємо, або ж мати сформовані принципи. Тим чи інакше, до повних упереджень висловлювань слід ставитися обережно та зі всією серйозністю, оскільки зростання кількості «адептів» упереджень призводить до занепаду цінностей та соціального здоров’я всієї соціальної  групи. Зростання ж впливу упередження та негативних ярликів слугує перешкодою для досягнення соціальної рівності для усіх людей, незалежно від їхньої соціальної групи (національна або класова приналежність, регіональна та інші ідентичності). І ця людина, яка запустила самовідтворюваний цикл поширення упереджень, сама може стати об’єктом упередження, тобто її можуть обмежити в правах на тих самих підставах, на яких ця людина обмежила в правах когось іншого. Але світ набагато складніший, ніж ця абстрактна схема, тому не факт, що расист особисто зіштовхнеться хоча би раз із расизмом у свою сторону банально через те, що він мало спілкується з представниками інших рас, особливо з тими групами, які мають упередження щодо нього та його приналежності до певної раси. Але як би там не було, навіть ймовірність того, що чиїсь права будуть порушені через стереотипні уявлення та упередження, краще звести до мінімуму.

Я розглянув природу стереотипів та ярликів, які породжені використанням методом узагальнення. Але я не розглянув ще глибше саме коріння проблеми неправильного використання узагальнення, а саме – роль синтезу та аналізу у становленні узагальнення та, як наслідок, стереотипів. То ж перейдемо до цього.

Узагальнення – породження синтезу, у той час як абстрагування – аналізу. Наша здібність до синтезування різноманітних елементів відкриває нам змогу узагальнювати та створювати тези, припущення та аргументи. Аналіз же – це фундамент цього всього, тому що він відкриває шлях не тільки до абстрагування як засобу мислення, завдяки якому ми можемо детальніше проаналізувати той чи інший феномен, а й в цілому до аргументування (оскільки для синтезу якихось тез нам спочатку необхідно розібрати світ на деталі та з’ясувати взаємозв’язок між ними, і аж після цього синтез знайдених речей стане можливим). Тому, хоча узагальнення, на перший погляд, похідна від синтезу, на справді воно – породження відразу обох методів мислення. Отже, щоб дістатися коріння проблеми появи неправильного використання узагальнення, а як наслідок і стереотипів, ми повинні відповісти на питання: що саме заважає людині правильно використовувати ці методи? Чому приблизно за 200 років існування експериментальної психології і тисячі років існування психології як філософської галузі люди не навчилися цього робити?

Почну з першого питання. Перше, що спадає на думку – це відсутність адекватного пояснення функціонування психіки та мислення людини у школах. Сучасна освіта не направлена на те, щоб зробити із людини особистість із усіма потрібними навичками для життя та діяльності. Вона направлена лише для того, щоб: а) навчити дітей вчитися; б) прищеплювати панівну ідеологію. Я не стверджую, що однією із завдань школи є пропаганда расизму чи шовінізму, оскільки це більше наслідки, ніж свідомі завдання, оскільки ідеї «рівності між націями» та «рівності між расами» в школах пропагуються, мабуть, найсильніше, хочай й виходить дуже невдало. Для більшої ефективності вона мала би користуватися знаннями із психології часів Вундта, чи ще більш філософської направленості, попри те, що наукова, тобто сучасніше психологія також могла би справитися з цим завданням. Школа мала би заглянути у розум людини, дати можливість юнакам (саме юнакам 16-18 років, оскільки підліткам і дітям буде складно орієнтуватися у цих термінах) туди зазирнути та розповісти їм детально про аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення та інші властивості нашого мозку, нашої психіки. Вона повинна була би надати конкретні приклади правильного і неправильного використання цих методів мислення. На жаль, замість цього вона зосереджується не на вихованні (хоча виховання існує у школі як структурний елемент, але він відсунутий на третій план), а на навчанні для навчання і просування панівних у суспільстві ідей, або ідей самих вчителів. Виховання та навчання – це перша проблема.

Інша проблема та причина неправильного користування методами мислення – хвороби, психічні захворювання та патології. Тут багато не буду розписувати, оскільки це не наукова стаття по патопсихології чи клінічній психології, але коротко пробіжусь. У вищеназваних сферах психології, а також у психіатрії, виокремлюють окремий вид психічних патологій та захворювань – патології мислення. Вони впливають на швидкість протікання, осмисленість та послідовність розумових процесів. Є така цікава патологія, яку називають «резонерством». Ця патологія характеризується порушенням розумових операцій, які призводять до порожнього філософствування. Людина, яка має цю хворобу, бере факти, як ми кажемо, «із повітря», або ж бере реальні факти і створює з них абсурдні теорії змови, в якій новина про «закупівлю тони яєць малим бізнесом на заході України» може обернутися теорією змови влади щодо обмеження оберту справжніх яєць, замість яких постачаються на прилавки заміновані яйця. Тобто, як ми бачимо, що і синтез, і аналіз сильно постраждали у наслідок цієї болячки.

І третя причина, яку я кількома слова описав раніше – нестача навичок емоційної регуляції. Емоції – це природна властивість нашої психіки, завдяки якій ми можемо дізнатися про наше ставлення до якогось явища, людини чи події. Саме завдяки цьому емоції є гарними інструментами пізнання зовнішнього та внутрішньої (внутрішній світ, психіка) реальності на рівні з почуттями та відчуттями. Але як і з будь-якими інструментами ними потрібно вміти користуватися, бо в інакшому випадку людина опиниться в ситуації, де не вона контролює свої емоції, а емоції контролюють її. Прикладами таких ситуацій можна назвати відсутність певного самоконтролю, ненависть до величезної соціальної групи на базі власного суб’єктивного досвіду, гіперфіксація на певному об’єктові чи суб’єктові, відчуття тривожності і так далі.

Якщо не враховувати різноманітні хвороби, то сьогодні у психології як науки існує безліч методів для навчання людей правильно користуватися методами мисленням, а також є достатньо інформації, за допомогою якою можна вплинути на сучасні освітні заклади таким чином, щоб вони допомогли дітям навчитися краще використовувати методи узагальнення чи абстрагування. Але постає питання: чому за 143 роки існування експериментальної психології люди досі не навчилися користуватися цими методами більш раціонально? Причин цього я бачу декілька: маргіналізованість психології як науки у сприйнятті середньостатистичної людини, недостатня кількість зусиль, направлених на викорінення цих проблем, та занадто мало часу.

Давайте по порядку. Хоча на момент написання цього есе існує тенденція до отримання психологічної допомоги у спеціалістів, але існує і протилежна тенденція: знецінення людського досвіду та психології як науки. Певні верстви населення досі застрягли у часах, коли Фройд випустив свою книжку про психологію сексуальності, або ж досі читають його учня – Юнга. Найбільш прикре те, що саме з цих авторів починається знайомство з психологією у більшості зацікавлених нею. Розчарувавшись в абстрактних і ненаукових поняттях, які використовують ці філософи, люди починають переконуватися у тому, що їм вже давно багато нав’язувало оточуюче медійне середовище: психологія – це про душу, а не про людську поведінку та світосприйняття. Популярність такої психології наносить репутаційний удар по психології як науці, яка понад сто років використовує емпіричні методи дослідження. Популярність філософської психології закріплює деструктивні стереотипи про її наукову сестру. Звідси і виходить, що вплив психології на людську поведінку знецінюється і стає мінімальним. Єдиними виходом із цієї ями, на мій погляд, є заохочування всіх зацікавлених вивчати психологію насамперед із підручників по загальній психології, які пишуть окремі і зацікавлені у розвитку цієї науки автори. Такі підручники можуть дати найточніше визначення психології, познайомити із основними поняттями та методами. У цих же підручниках знайдеться і місце таким постанням, як Фройд чи Юнг, але вони вдало інтегровані у загальну систему знань. І ось тоді, коли у зацікавленої людини з’являться необхідні знання та уявлення про наукову психологію, вона може вже звернутися до фрейдизму чи неофрейдизму, якщо ці течії будуть їй імпонувати.

Іншою проблема – це нестача спрямованості на подолання стереотипів. Особливо це стосується просвіти. Зараз проблемою тих самих мігрантів займається велика кількість психологів-практиків та психологів-науковців, а ґендерними дослідженнями – ґендерна психологія і ЛГБТК+ психологи-практики та ґендерні психологи-науковці. А охоплює всі ці дослідження, пояснюючи їх вплив на суспільство, соціальна психологія. Про психологію міграції дуже мало говорять, хоча сфера дуже потрібна, особливо українцям та жителям східних країн, де нещодавно військовий конфлікт розгорівся з новою силою. Ґендерна психологія так взагалі буде актуальною ще довгий час, оскільки грамотність серед людей щодо сутності ґендеру дуже низька і заповнена великою кількістю міфів. Про всі ці напрями дуже мало говорять і не дуже намагаються висвітлювати головні цілі цих напрямів, хоча для розвитку суспільства в егалітарному спрямуванні знання із цих сфер необхідні та навіть життєво необхідні. Сьогодні накопичених знань вже досить багато, щоб проводити організовані просвітницькі та профілактичні заходи хоча би для людей із нестандартними для середньостатистичної людини ідентифікаціями.

І останньою проблема – це замалий час для розкриття. Грубо кажучи, наукова, тобто експериментальна психологія існує лише 150 років. Із погляду на те, як розвивалися природничі науки та скільки часу їм знадобилося, щоб вони приблизились до того вигляду і здобули те визнання, яке у них є зараз, то 150 років – дуже короткий проміжок часу, незважаючи на те, що активна фаза розвитку психології припадала на час активного розвитку технологій та недостатній рівень розвитку етичних норм, що відкривало психології додаткові двері до експериментування, аналізу, діагностики та практики.

Підводячи підсумки, хотілося відзначити, що деструктивні стереотипи виникають через неправильне застосування методів мислення, які не враховують додаткові фактори, тобто ширший соціальний контекст, в якому живе та чи інша людина. Аналіз, синтез, узагальнення та абстрагування – це лише інструменти і ними потрібно також вміти користуватися, щоб не створювати викривлену реальність, вірити в яку потім буде важко відмовитися. Завжди потрібно пам’ятати, що ярлики та деструктивні стереотипи – це кільця, які вкриті з усіх сторін ножами, які можуть бути направлені як однією людиною проти групи осіб, так і групою осіб проти тієї самої людини, що порушує соціальні права та посягає на потенціал та можливості для розвитку особистості чи цілої групи, замикаючи їх у небезпечному самостворюваному та самовідтворювальному циклі поширення стереотипного сприйняття.
 

Список використаної літератури:

1. https://doi.org/10.1006/jesp.1998.1373 - Загроза стереотипів та математична успішність жінок
2. https://doi.org/10.1037/0022-3514.36.8.886 - Самоіндукована залежність

Відредагував Денис Хромий