Контрпримітивізм та традиції анархо-трансгуманізму

Контрпримітивізм

Насамперед анархо-трансгуманізм виник як відповідь анархо-примітивізму. Багато представників анархо-трансгуманізму на початку століття були примітивістами. У результаті, на відміну від ширшого трансгуманістичного руху, який взагалі не критикував або робив це дуже мало, анархо-трансгуманізм було створено переважно як зеркальну реакцію через сумніви примітивістів.

Анархо-трансгуманісти не стверджують, що всі методи, якими вони користуються, абсолютно ідеальні в усіх випадках й позбавлені будь-яких недоліків і проблем, які потрібно враховувати, вирішити, оскаржити чи на які потрібно орієнтуватися. Трансгуманізм також не охоплює всю інфраструктуру чи норми використання технологій, які існують на цей час. Трангсуманісти загалом не вірять у те, що технології ніколи не несуть негативний вплив на довкілля або не мають жодних деструктивних наслідків свого використання. Вони також не поділяють переконання, що кожен специфічний набір «вищих» технологій має бути комусь нав’язаний. Навпаки, трансгуманісти наполягають на тому, що людина повинна мати більше свободи у взаємодії зі світом.

Бути більш поінформованим і мати ширший спектр інструментів для вибору — критично важливо. У найширшому сенсі, «технологія» — це просто будь-який спосіб робити щось, а свобода — це наявність більшої кількості варіантів або засобів.

Хоча трансгуманісти визнають, що на практиці неминуче виникне багато контекстуальних ускладнень, зрештою, вони хочуть мати більше вибору у житті та у всесвіті, так само як анархісти виступають за наявність якомога більшої кількості вибору серед різних тактик. Іноді одна тактика або технологія буде більше підходить для певної роботи, а іноді ні. Однак розширення свободи зрештою вимагає розширення технологічних можливостей.

Що дійсно прикро в нашому теперішньому стані, так це те, як розмаїття технологій придушується. Замість нього нам нав’язують монопольну культуру технологій, часто з дуже грубими упередженнями. З одного боку, простіші або примітивні технології знецінюють і витісняють із повсякденного застосування , а з іншого боку, технологічний розвиток суттєво сповільнюється або згортається через закони про інтелектуальну власність та безлічі форм несправедливостей. Водночас суспільні відносини за капіталізму та імперіалізму спотворюють найприбутковіші технології і, відповідно, перешкоджають підтримці важливих напрямків досліджень.

Це не означає, що технологічні винаходи в умовах капіталізму є апріорі поганими чи безглуздими. І це точно не означає, що ми повинні починати все з чистого листа, нехтуючи всіма накопиченими до нас відкриттями і знаннями.

Але багато галузей і видів товарів, які стандартизовані в нашому поточному суспільстві, були би нежиттєздатними та небажаними у вільнішому світі.

Наприклад: існує багато способів виготовлення фотоелектричних сонячних панелей, але коли Китайська Народна Республіка, як повідомляється, використовує рабську працю і примус для захоплення, розорення й отруєння величезних ділянок землі, такі дії можуть знизити вартість певних рідкісноземельних мінералів і, таким чином, спрямувати більше грошей на дослідження, зосереджені на фотоелектричних підходах, які використовують ці штучно здешевлені мінерали, а не на альтернативні життєздатні галузі досліджень, які використовують більш поширені матеріали. Численність військових в Конго нібито дозволяє замінити канадських шахтарів, які видобувають колтан, рабами, що працюють у жахливих умовах. Або розглянемо інший приклад: два століття тому, використовуючи не що інше, як звичайні дзеркала, Огюст Мушо продемонстрував на всесвітній виставці повністю функціональний і (на той час) економічно ефективний паровий двигун на сонячних батареях. Він би пішов у масове виробництво, якби британці не виграли битви в Індії, що дозволило їм фактично поневолити велике населення і змусити його працювати на видобутку вугілля, тим самим різко знизивши ціни на вугілля. Це простий факт, що інституційне насильство часто змінює безпосередню прибутковість певних напрямків досліджень. Примітивізм спрощує ситуацію, коли стверджуює, що теперішні технології є єдиним варіантом їх реалізації. Він також часто відстоює єдину лінійну логіку розвитку, коли все залежить від усього іншого, ігноруючи часто величезну широту і різноманітність варіантів на шляху технологічного поступу і не досліджуючи величезний потенціал для реконфігурації.

Будь-яка дискусія про «цивілізацію», наприклад, неминуче буде пов'язана з огульними й надто спрощеними наративами. Наша реальна історія набагато багатша і складніша, ніж може пояснити будь-яка розповідь про джерела історичного розвою. Системи влади існували з нами протягом тривалого часу і глибоко вплетені майже в усі аспекти нашого суспільства, культури, взаємостосунків та матеріальної інфраструктури. Але якщо, використовуючи термін «цивілізація», ми маємо на увазі якусь характерну чи фундаментальну «культуру міст», то напрошується питання про те, чи можна з самого початку приписати будь-яким відносинам у тих чи іншах людських суспільствах структури домінування.

У кожному людському суспільстві, починаючи від мисливців-збирачів, завжди існувала обмежувальна динаміка влади. У той час як більш масштабні суспільства закономірно уможливлювали більш яскраві прояви панування, через що домінування не є невіддільною частиною структури таких суспільств.

Протягом всієї історії міста були досить різноманітними за рівнем внутрішньої ієрархії та відносинами з навколишніми суспільствами й середовищами. Деякі міські культури не залишили жодних слідів ієрархії чи насильства. Більш егалітарні та анархічні міські суспільства не витрачали енергію на спорудження гігантських монументів чи ведення війн, а тому менш помітні в доступних нам історичних джерелах. Крім того, оскільки ми зараз живемо в умовах репресивного глобального порядку, само собою зрозуміло, що в певний момент будь-які лібертарні суспільства мали бути завойовані - і переможці часто навмисно знищують записи тих, кого вони підкорюють. Так само неанархістські історики поспішили припустити, що наявність будь-якої соціальної координації чи технологічного винаходу в егалітарних і мирних міських культурах на кшталт Хараппи доводить наявність певної державної влади - навіть тоді, коли немає жодних ознак такої влади, а також присутні переконливі свідчення про протилежне.

Концентрація міських просторів виникла в багатьох місцях ще до виникнення сільського господарства. Дійсно, у багатьох куточках світу, де земля не могла підтримувати постійні міста, групи людей з більшою кількістю все ж таки намагалися об'єднуватися, коли це було можливо, і на такий довгий час, на який вони могли це зробити. Часто члени ранніх суспільств були одночасно і тимчасовими мисливцями-збирачами, і тимчасовими мешканцями міст, переходячи від одного до іншого стану залежно від пори року.

Такі свідчення зовсім не вписуються в уявлення про міста як винятково осередки концентрації багатства і панування міського образу життя. Це фатальна помилка. Якщо створення міст було такою поганою ідеєю, чому люди, які мають інші варіанти, продовжують добровільно обирати їх?

Відповідь, звісно, полягає в тому, що життя у групах з великою кількістю осіб розширює та робить доступнішими соціальні можливості, відкриваючи для людей набагато більше розмаїття можливих відносин, з якого вони можуть вибирати те, що їм ближче.

Замість того, щоб бути прикутими до племен зі ста чи двохсот людей, що, звісно, може для когось цілковито підходити, люди, що живуть у містах, можуть формувати зв'язки, які необмежені випадковістю народження, та органічно формувати свої власні відмінні спільноти за власним вибором. Їм легше, ніж племенам, позбутися обмежувальної ізоляції закритих соціальних кластерів. Немає жодної вагомої причини, чому ваші друзі повинні бути змушені дружити один з одним. Міста дозволяють людям формувати широкі панорами стосунків, що пов'язують їх з набагато більшими та багатшими мережами міжособистісного спілкування.

Такий космополітизм уможливлює і заохочує емпатію, яка необхідна для того, щоб вийти за межі племінної чи національної інакшості. Він розширює наші горизонти, уможливлюючи взаємодопомогу в неймовірних масштабах і допомагаючи процвітати набагато багатшим культурним і когнітивним екосистемам, ніж це було б можливо в іншому випадку. Якщо і є якась одна визначальна характеристика «культури міст» (інакше відомої як «цивілізація»), то це дика анархія, глибока складність і наявність можливостей.

І, звичайно, масштабна співпраця уможливлює технологічний розвиток, який розширює можливі межі наших матеріальних умов.

Ми прагнемо до світу, в якому кипітимуть космополітичні зв’язки, але без централізації та осілості, притаманних багатьом «цивілізаціям». Ми хочемо реалізувати невтілений до кінця радикальний потенціал міст, який спонукав людей добровільно створювати їх знову і знову протягом всієї історії. Подібне прагнення може не відповідати нашій біології як істот кам'яного віку, чия фізична еволюція не встигала за нашою культурною еволюцією, але й що з того?

Звичайно, багато примітивістів цілком можуть насолоджуватися і визнавати переваги, запропоновані плодами цивілізації. Вони можуть навіть співчувати деяким бажанням анархо-трансгуманістів, але з усім тим вони вважають, що трансгуманістичні прагнення безглузді, оскільки остаточний цивілізаційний крах неминучий.

Це правда, що наша теперішня інфраструктура та економіка неймовірно крихкі, руйнівні та нестійкі, тому що переважно обслуговують та переплетені з репресивними соціальними системами. Але у той же час досить багато інших форм організації економіки та технологій залишаються можливими. Наша глобальна цивілізація — це не якесь магічне ціле, а величезне і складне поле битви суперечливих сил і тенденцій.

«Неминучість» нібито прийдешнього краху насправді сама по собі досить нестабільна. Будь-яка кількість окремих подій може масово зірвати його. Наприклад, надлишок дешевої, чистої енергії або надлишок дешевих рідкісних металів. Одне призведе до іншого, оскільки дешева енергія означає більш рентабельне перероблення металів, а наявність дешевих металів означає дешевші акумулятори та розширений доступ до джерел енергії, таких як вітер. Земля не є закритою системою, і, наприклад, кілька великих корпорацій зараз змагаються за захоплення найближчих астероїдів, які настільки багаті на рідкісні метали, що успішний видобуток на астероїдах може обвалити ринки металів і закрити майже всі шахти на Землі.

Варто зауважити, що дуже малоймовірно, що цивілізаційний крах поверне нас до ідилічного Едему. Багато центрів влади, ймовірно, виживуть. Майже жодне суспільство не опуститься нижче рівня технологій залізного віку, мільярди загинуть жахливою смертю, а раптовий сплеск екологічних руйнувань буде неймовірним. Виявляється навіть, що поширення лісів у північних широтах неочікуваним чином призведе до погіршення глобального потепління, оскільки дерева погано поглинають вуглець, а зміни альбедо Землі (від темніших лісів) змушують її поглинати більше енергії від сонця.

Незважаючи ні на що, ми повинні боротися проти незбагненного голокостного колапсу. Ми маємо етичне зобов'язання боротися, мати певний контроль над нашим майбутнім і навколишнім середовищем, а також взяти на себе відповідальність за нашу долю. Лише за допомогою науки та технологій ми зможемо подолати такі катастрофи, як опустелювання Сахари, зупинити жахливу експлуатацію об'єктів і повернути більшу частину Землі до дикої природи.

Песимістичне ставлення до технологічних можливостей

Одна з найпоширеніших проблем трансгуманізму пов'язана з нерозумінням різниці між «фізично можливим, але ще не розробленим» і «до кінця невідомим».

Значною мірою це пов'язано з необізнаністю у відповідних галузях. Більшості людей не доведеться сперечатися про те, чи можна побудувати «перевернутий будиночок на дереві».  Щоб збагнути абсурдність цією ідеї, потрібно лише трохи попрацювати будівельником.

Хоча деякі ідеї дуже спекулятивні, багато речей, про які говорять трансгуманісти, дуже близькі до реальності, вони не можуть бути заперечуватися фізикою, математикою, хімією або подібними науками. Вони не потребують існування або використання кротовин, наприклад. Проблеми, які стоять на шляху до досягнення цих трансгуманістичних цілей, мають інженерний характер. Ці проблеми досить складні, але, згідно з усталеним консенсусом, ми можемо вирішити їх, над чим вже працює багато експертів. Наприклад, видобуток корисних копалин на астероїдах сьогодні не є більш немислимим чи неможливим, ніж виведення супутників на навколоземну орбіту в 1940-х роках. Ми знаємо, що можемо це зробити, ми знаємо, що це окупиться, тому ми просто повинні спочатку завершити купу довбаної роботи, яка стоїть на нашому шляху. CRISPR (короткі паліндромні повтори, регулярно розташовані групами) були дивовижним досягненням у генній терапії, але дивовижним воно було лише через раптовість прориву, оскільки редагування генів ніколи не здавалося абсолютно нездійсненним.

Очевидно, що оцінки того, скільки часу пройде до того, як відбудеться той чи інший технологічний розвиток суб'єктивні. Але потрібно бути конспірологом і заперечувати науку, щоб вдавати, що створення і використання шахтарських роботів для видобутку корисних копалин якимось чином виявиться неймовірно складним, або вимагатиме стільки людської праці, що їхня поява не означатиме жодного підвищення продуктивності.

У радикальних лівих колах дуже часто можна почути, що зелені технології — це міф. Це далеко від реальності, але таке хибне уявлення можна зрозуміти, якщо враховувати вплив всієї корпоративної «зеленої реклами» та спотворену репрезентацію технологій у засобах масової інформації. Тому можна легко провести невелике критичне дослідження і припустити, що вчені систематично ігнорують такі речі, як аналіз життєвого циклу. Насправді зменшення впливу на довкілля у сто чи тисячу разів означало б монументальну різницю, а не якусь тривіальну реформу, а і в деяких випадках таке скорочення є цілком ймовірним.

Люди завжди впливали на навколишнє середовище, а екосистеми Землі ніколи не були статичними. Нашою метою не повинен бути якийсь незмінний і різко обмежений спосіб життя з буквально нульовим впливом на довкілля. Натомість ми повинні прагнути до того, щоб наші винахідливість і дослідження не руйнували Землю бульдозерами.

Якщо ми вкладемо невелику частку енергії, розблокованої вуглеводнями, у технології сонячної енергетики, ми матимемо достатньо потужності, щоб зробити вуглеводневу енергетику застарілою. Хоча вуглеводні, безсумнівно, були джерелом щільної енергії, що змінила світ, можна отримати неймовірно високу енергетичну віддачу від сонячних технологій, використовуючи навіть технологію дзеркал і парових труб 1800-х років. Існує безліч варіантів конденсованих акумуляторів, і вони продовжують розроблятися, наприклад, у біохімічних накопичувачах високої щільності. Тим часом технологія фотоелектричних елементів подолала всі можливі бар'єри, а матеріали, необхідні для ефективного використання цієї технології, значно урізноманітнилися. Серед варіантів, які зараз розглядаються, існують досить прості підходи, що мають незначний вплив на навколишнє середовище. Окупність сонячної енергії майже в 12 разів вища і продовжує стрімко зростати. Ефективність сонячних технологій досягла такого рівня, що уряди таких країн, як Іспанія, вимагають від користувачів сонячної енергії платити високі податки, щоб зберегти конкурентоспроможність викопних видів палива і централізованих мереж.

Хоча ядерна енергія все ще викликає багато вкрай негативних асоціацій в середовищі екопанків 1980-х років, багато з цих побоювань справедливі лише в контексті реакторів часів холодної війни, тобто тих, що були побудовані в умовах високої централізації, державного управління та роботи лише з матеріалом, здатним виробляти побічні продукти, придатні для озброєння. З іншого боку, багато реакторів на рідкому фтористому торії буквально не мають здатності плавитися, працюють на радіоактивному матеріалі, який вже є в надлишку на поверхні Землі, і залишають залишки з відносно низьким періодом напіврозпаду.

Так само, хоча деякі спекулятивні повідомлення про «холодний термоядерний синтез» і надмірно перебільшені заяви про звичайний термоядерний синтез у 1980-х роках перетворили термоядерний синтез на посміховисько на вечірньому телебаченні, він залишається обґрунтованим і відомим джерелом неймовірно чистої енергії, бувши обмеженим лише інженерними проблемами, а не питаннями фундаментальної науки. Нещодавні історичні відкриття багаті на досягнуті поступові успіхи і перевершення стандартів.

Хоча всі ці технології здатні забезпечити дешеву енергію, єдиним безпечним способом зупинити глобальне потепління на цей момент є вуглецево-негативні технології, які залишають після себе твердий вуглець як побічний продукт. Перевірені технології, які роблять саме це — від стародавніх технологій газифікації до різноманітних підходів до вирощування водоростей — вже доступні.

Те, що жодна з них не отримала широкого застосування, пов'язано з політикою, а не наукою. Насильницький апарат держави субсидує нашу неймовірно неефективну інфраструктуру, тому що утримання цієї інфраструктури вигідне централізованим крупним економічним суб'єктам. Аналогічно, значна частина енергії, яку ми споживаємо сьогодні, йде на війну та марнотратство, попит і пропозиція агресивно викривлені, а витрати на охорону довкілля систематично перекладаються на плечі певних компаній та галузей промисловості.

Так не повинно бути. Технологічний розвиток за своєю природою розширює можливості, тому не дивно, що технологічні інновації не підтримують масові, централізовані та недолугі структури, а натомість заохочують органічні, децентралізовані та реконфігуровані підходи на кшталт 3D-друку та технологій з відкритим вихідним кодом.

Інші трансгуманістичні та прометеївські традиції

Трансгуманізм — досить проста позиція, і тому існує широкий спектр людей, яких вона приваблює, і безліч шляхів, якими люди від неї відходять. Неминуче деякі з них є недалекоглядними або реакційними, і в уяві багатьох людей «трансгуманізм» викликає образи ультраправих ідеологів Кремнієвої долини.

На щастя, багато реакціонерів відмовилися від трансгуманізму, коли усвідомили його визвольні наслідки щодо ґендеру, раси та класу, і натомість приєдналися до руху «фашизму для ботаніків» під назвою «неореакція» — раннього попередника і, зрештою, частини ультраправого руху. Забавним є той факт, що багато хто тепер сподівається на крах цивілізації й виступає за нього. Вони очікують, що це призведе до постапокаліптичної епохи, в якій пануватимуть їхні уявлення про біологічний есенціалізм, тобто де «справжні альфа-чоловіки» будуть правити як воєначальники, а решту з нас використовуватимуть для зґвалтувань, рабства чи полювання. Або ж цей крах змусить нас повернутися до племінних стосунків, які більш сприятливі для (малої) націоналістичної ідентичності, соціальної ієрархії та традиціоналізму. Інші уявляють собі невеликі корпоративні вотчини та якогось бога зі штучним інтелектом, який допоможе їм підтримувати бажані структури влади, не дозволяючи пригнобленим групам здобувати, розуміти чи розвивати технології.

Анархо-трансгуманісти раді, що такі течії відійшли від ширшого трансгуманістичного руху. Водночас, слід визнати, що більшість трансгуманістів все ще пов'язують себе з лібералізмом, державним соціалізмом, соціал-демократією та подібними технократичними культами влади.

Не-анархістські трансгуманісти в кращому випадку політично наївні, а в гіршому — небезпечні. Із цієї причини трансгуманізм неможливий без анархізму.

Світ, в якому кожна людина має збільшену фізичну силу,  — це світ, в якому індивіди наділені надможливостями й тому зобов'язані вирішувати розбіжності шляхом консенсусу, а отже таким шляхом, ніби кожен користується правом вето, не вдаючись до примусу мажоритарної демократії.

Надати людям інструменти, а також намагатися якось обмежити згори донизу те, що вони можуть робити з цими інструментами або винайти, неможливо без крайньої авторитарної системи, яка придушує майже всі функції цих технологій. Згадаймо боротьбу за запровадження та дотримання «інтелектуальної власності» в Інтернеті або війну проти обчислення загального призначення на графічних процесорах. У цьому сенсі всі державні трансгуманісти не дотягують до трансгуманістичних ідеалів через свій затяжний страх перед свободою і технологічно озброєними пролетарями.

На філософському рівні неможливо примирити визнання трансгуманізмом більшої свободи дій щодо наших тіл і довкілля з одночасною підтримкою деспотичних соціальних інститутів, які обмежують нашу свободу дій.

Ця різниця в цінностях проявляється по-різному. Анархо-трансгуманісти, очевидно, набагато менше, ніж державні трансгуманісти, схильні дозволяти державам і капіталістам монополізувати контроль або розробку нових технологій. Вони підтримують серйозні зусилля опору — зусилля, спрямовані як на атаку на централізовану інфраструктуру гнобителів, так і на те, щоб звільнити і зробити дослідження та технології доступними для всіх.

Ще рухатися далі лівіше по політичному спектру, то спадщина космізму присутня в державних соціалістичних і державних комуністичних колах. Існує чітка традиція лівого акселераціонізму та більш дифузні, але широко популярні політичні позиції, які часто називають «повністю автоматизованим розкішним комунізмом». Ці традиції радше марксистські, ніж анархістські, і не завжди ідентифікують себе як трансгуманістичні, але вони перебувають у тісному діалозі з анархо-трансгуманістами. А такі традиції, як ксенофемінізм, багато в чому знаходяться на перетині протехнологічних марксистських та анархістських течій.

Безумовно, політичні та економічні прагнення анархо-трансгуманістів багато в чому збігаються з марксистськими конепціями, які також націлені на радикальне розширення багатства, яке доступне кожному. Багато хто підмічав цей момент зближення анархізму і марксизму, коли трударі зменшують розмір крупних «засобів виробництва», якими керують та управляють великі групи, до технологій і пристроїв, які контролюють окремі особи (як-от, наприклад, коли цілі фабрики замінюються на виробництво за допомогою 3D-принтерами). Проте суттєві відмінності залишаються.

Розрив між марксизмом і анархізмом часто називають розривом між політичною філософією та етичною філософією. Анархісти зосереджені на боротьбі з пануванням і відчуженням на всіх рівнях, а не лише на макроскопічному чи інституційному. Анархісти прагнуть більшого, ніж просто безкласове суспільство: вони хочуть світ без владних відносин, а отже, їхній етичний аналіз неодмінно поширюється на складну міжособистісну динаміку влади, включаючи більш складні, тонкі, неформальні або навіть взаємні відносини панування та обмеження.

Хоча анархісти поділяють їхні прагнення до світу, в якому ефективність технологій приведе людей до світу достатку і звільнить їх від важкої праці, анархісти не можуть прийняти «вертикалізм» лівих акселераціоністів: їхню прихильність до організаційних ієрархій. Такі ліві акселераціоністи, як Нік Срнічек та Алекс Вільямс, критикували лівих за короткозорий негайний підхід [3], але анархісти все ще знаходять у деталях їхньої «стратегії» багато старих марксистських нахилів до створення еліти, члени якої будуть керувати революцією/суспільством. Ця відданість політичній традиції марксизму призводить до того, що вони симпатизують і неправильно ідентифікують аспекти нашого світу, припускаючи, що деякі корпоративні та державні структури — це приклади необхідних ієрархій, а не паразитарні ракові пухлини, що підтримуються системним насильством і активно придушують науково-технічний розвиток.

Загально кажучи, марксизм разом із примітивізмом поділяє спільну тривожну тенденцію: говорити в таких дуже абстрактних і узагальнюючих термінах, як «капіталізм» або «цивілізація». У марксистському аналізі ці терміни наділяються певною агентністю та цілеспрямованістю, а всі їхні елементи розглядаються як складники динаміки, що слугують більшому цілому, а не як конфліктні та здатні до перегрупування. Таким чином, і марксисти, і примітивісти часто закривають очі на аспекти кращого світу, який зараз виростає в оболонці старого, а також на можливості для значущого опору і позитивних змін, які не обов'язково потребують катастрофічних тотальних зламів.

Інша проблематика анархо-трансгуманізму

Вегани були одними з найзатятіших прихильників анархо-трансгуманізму, добре знаючи, що те, що є «природним», може бути не етичним. Біохакери працювали над такими проєктами, як отримання дріжджів для виробництва важливих молочних ферментів у звичайному сирі [4] (для цього просто покладіть дріжджі в теплий чан з цукром і почекайте, поки вони розчиняться!). Деякі інші наприклад, працювали над спеціальним виробництвом водоростей, які виробляють корисний білок і вуглеводи з сонячного світла набагато ефективніше, ніж традиційне сільське господарство, одночасно підвищуючи ймовірність різкого скорочення або навіть повної ліквідації смертності від експлуатації тракторів.

Невелика частина екологів грається з ідеями більш етичного управління, пропонуючи майбутнє, в якому після втілення відновлення дикого середовища на більшій частині планети та екології ми зможемо внести корективи, які зменшать чисті страждання серед нелюдських видів. Захисники тварин давно критикують рабський характер «власності» на тварин і несправедливість розведення певних видів тварин для того, щоб вони служили нам. Але як би виглядала допомога тваринам у їхньому самовдосконаленні? Це поки що досить теоретична проблема, і анархістський підхід до неї, як завжди, полягає в тому, щоб зосередитися на перспективі суб'єктивації, спробувавши знайти шляхи комунікації та подолання культурного та феноменологічного розриву між людьми та свідомими істотами (наприклад, китоподібними, слонами, восьминогами, приматами).

Зоозахисні тенденції, що лежать в основі сучасного анархізму, також знаходять своє вираження в нашій реакції на можливість створення штучного загального інтелекту. У трансгуманістичних колах, що не поділяють анархістських поглядів, існує помітна течія, яка фокусується на розробці ШІ з метою розв’язання проблеми, як контролювати розум, розумніший за твій власний. Багато трансгуманістів переконані, що ШІ спричинить якісний стрибок у розвитку інтелекту зі зворотним зв'язком, який може змінити світ [5]. На думку анархістів, це нерозумно, якщо брати до уваги мільярди розумів, які вже існують на планеті та обурливо недостатньо задіяні. Якщо ми хочемо якісний розвиток інтелектуальної потужності людства, то більш надійним і швидким шляхом буде звільнення і розширення можливостей всіх потенційних Айнштайнів, які зараз перебувають у пастці в нетрях, фавелах, відкритих шахтах і полях по всій нашій планеті.

Трансгуманізм історично вирізняється з-поміж інших підходів до високих технологій саме своїм фокусом на самозміні. Якщо ти хочеш щось зробити, ти повинен зробити це сам. Якщо ви турбуєтеся про те, які цінності може розвинути інопланетний розум, коли він отримає свободу, вам слід почати з людей, зацікавлених у розширенні власних можливостей. І хоча ми можемо обґрунтовано очікувати швидкого покращення нашої індивідуальної когнітивної швидкості та пам'яті, саме те, як ми спілкуємося та співпрацюємо один з одним, є тим аспектом, від розвитку якого залежить шлях до прогресу. Багато анархо-трансгуманістів стверджують, що замість гонки за створенням штучного узагальненого інтелекту ми повинні зосередитися на перевагах технологій, які покращують або поглиблюють наш зв'язок один з одним, щоб наші спільні когнітивні та творчі здібності як людства могли випередити будь-який ШІ.

Досить жахливо, що питання про ШІ за замовчуванням здебільшого звучить так: «Як найефективніше контролювати ШІ?». Наша позиція як анархістів очевидна: якщо ми хочемо розвивати такий розум, він заслуговує на співчуття і свободу. Занадто часто ті, хто займається штучним інтелектом у спільнотах, що відкололися від трансгуманістичних кіл, відмовляються від етичного виміру своїх досліджень. Ця парадигма глибоко не-трансгуманістична, оскільки вона надає привілеї якійсь статичній людяності зі статичними цінностями і бажаннями, а потім поневолює нелюдські уми, щоб служити цим цілям. Уся суть трансгуманізму полягає в тому, щоб прийняти плинність і тимчасовість «людського», а не чіплятися за людяність в її нинішній формі.

Як і слід було очікувати, коли заходить мова  про не-нейротипічних людей і людей з різними здібностями, які вже живуть, трансгуманістична і анархо-трансгуманістична позиція полягає в тому, щоб дозволити розквітнути мільярду фізичних і когнітивних унікальних світів! Важливо радикально атакувати та усунути стигми та обмежувальні соціальні норми, щоб велике розмаїття досвіду могло жити без небезпеки бути задушеним. Однак, важливо надати людям інструменти для здійснення контролю над своїм тілом, свідомістю та умовами життя. Кожна людина повинна самостійно визначати, які фактори можуть їй шкодити в її власному житті, а які є елементами її ідентичності та своєрідного життєвого досвіду.

Зрештою, трансгуманізм — це також про розрізнення між «порушенням» і «доповненням», а також між «бажанням» і «потребою». Жодна «особливість чи риса» не повинні бути деспотично нормалізовані. Натомість люди повинні бути вільні розвиваті ті риси та особливості, які вони вважають за потрібне.

Переклад: Артем Лівша

Відредагував Денис Хромий

Примітки Вільяма Гілліса:

3. Srnicek, N., and Williams, A. 2015. Inventing the Future: Postcapitalism and a World Without Work. New York: Verso.

4. Real Vegan Cheese. n.d. What’s vegan cheese? https://realvegancheese.org/.

5. Bostrom, N. 2014. Superintelligence: Paths, Dangers, Strategies. Oxford: Oxford University Press.

Оригінальна публікація