Історичні попередники та практика анархо-трансгуманізму

Історичні попередники анархо-трансгуманізму

Вільяма Ґодвіна часто називають першим видатним анархістом сучасності, хоча саме П'єр Жозеф Прудон пізніше стане першою людиною, яка використає термін «анархіст». Ґодвін був видатним філософом-утилітаристом і письменником, але його славу затьмарила його партнерка Мері Волстонкрафт (її часто вважають першою сучасною феміністкою) та їхня донька Мері Шеллі (яку часто вважають першою письменницею-фантасткою). Ґодвін закликав до скасування держави, капіталізму та багатьох інших форм гноблення. Він також пов'язував свою визвільну програму з далекоглядними закликами до радикального розширення технологічного потенціалу у вигляді таких можливостей, як продовження життя і перемога над смертю.

Ґодвін був лише одним з багатьох анархістів в історії, які висловлювали свої ідеї в різких трангсуманістичних формулюваннях. Вольтеріна де Клер, наприклад, схвалювала розвиток більших технологічних свобод і бачила кінцеву мету в «ідеальному житті, в якому чоловіки і жінки будуть як боги, з божественною силою насолоджуватися і страждати» [1]. Розмови про поступове перетворення як людства, так і нашого навколишнього середовища були історично поширені в анархістській думці. Один з найвидатніших популяризаторів анархізму, а саме Ерріко Малатеста представляв анархізм як нескінченний шлях до більшої свободи: «Важливо не те, чи досягнемо ми анархізму сьогодні, завтра або через десять століть, а те, що ми постійно йдемо до анархізму крок за кроком кожен день – сьогодні, завтра і завжди» [2].

Анархісти ще з часів Жозефа Дежака захоплювалися екстраоридинарною науковою фантастикою, описуючи майбутні світи з машинами, що автоматизують прання, миття посуду тощо, а багато хто йшов ще далі. Зокрема, російські анархісти та соціалісти незадовго до більшовицької революції стали частиною широкою спектру авангардних рухів з неймовірними технічно-науковими прагненнями. Найяскравішим серед них був рух космістів. Космісти виступали за радикальне продовження життя, злиття людини і машини та поширення свідомості за межі Землі. Хоча багато космістів були радше соціалістами, ніж анархістами, і хоча зрештою їхня діяльність була придущена радянською владою, їхні ідеї вплинули як на розвиток космічної гонки, так і загалом на радянську культуру. Такі їхні гасла, як на кшталт «Штурмуй небеса і перемагай смерть», широко використовуються анархо-трансгуманістами і сьогодні.

Хоча сьогодні широкий термін «кібернетика» менше використовується науковцями, самодостатній рух «кібернетиків» привертав значну увагу інтелектуальних кіл з 1950-х по 1970-ті роки. Цей рух часто розглядався як результат розколу між прихильниками розвитку військово-промислового комплексу та радикальними соціалістами або антиавторитаріями. Але на практиці політичний поділ був більш заплутаним. Наприклад, анархіст Волтер Піттс, бездомний утікач, який збирав гроші на боротьбу проти Франко, став одним із засновників когнітивної науки. Багато таких тем кібернетики, як зворотний зв'язок і самоорганізація складних систем, очевидно, були безпосередньо пов'язані з анархістським мисленням, і на них посилалися анархісти з більш мейнстрімного середовища активістів.

Учасники рухів за відкрите та вільне програмне забезпечення часто виводили зі своїх ідеалів трансгуманістичні висновки. Що, якби свобода, прикладом якої є вільне програмне забезпечення, була застосована до всього, включаючи наше життя та тіло? Що, якби наші тіла та умови навколишнього середовища були такими ж відкритими та здатними до реконфігурації, як й комп’ютери? Багато анархо-трансгуманістів сьогодні розглядають трансгуманізм просто як продовження цінностей відкритості та свободи користувача, які слугують рушійною силою руху за вільне програмне забезпечення і вільне апаратне забезпечення.

Звичайно, у культурі суспільства існує низка широких трансгуманістичних тем, які вплинули на розвиток різних напрямків анархо-трансгуманізму. Вони варіюються від загальних понять «прометеїзму» до інтерпретацій Ніцше, афрофутуризму та незліченних підтечій феміністичної та квір-думки.

Практична діяльність анархо-трансгуманістів

Більшість анархістів у всьому світі – це активісти, які беруть участь у прямих діях: від годування бездомних до опору антиміграційній політиці. Тож не дивно, що їхня діяльність має насамперед практичний характер. Найпоширенішою претензією багатьох анархістських активістів у бік анархо-трансгуманізму є те, що зосередженість на майбутньому відволікає від перетворювальних практик у сьогоденні. Ця претензія часто доповнюється поширеною серед сучасних лівих критикою «абстрактного» і закликами зосередити політичну практику і теорію на «повсякденному житті».

Проте варто замислитися над тим, до чого може призвести така позиція. Якби ми жили безпосередньо в теперішньому без рефлексії, то ми би не змогли свідомо ставитися до себе та своєї діяльності. Ментальна рекурсія, тобто моделювання себе, інших і нашого світу, відіграє головну роль для самої свідомості. Що визначає розум як розум, так це його здатність проактивно мислити на кілька кроків уперед. Якби ми стояли на скелі, то у цьому випадку наш розум – це те, що дозволяє нам не скотитися відразу вниз по найкрутішому схилу, а натомість розмірковувати над контекстом, в якому ми перебуваємо, розглядати переваги нашого вибору, шукати можливі шляхи спуску, а іноді обирати й ті доріжки, які не відразу здаються нам безпечними.

Завжди існує вірогідність того, що твої думки будуть необґрунтованими, але роздуми про майбутнє жодним чином не зобов'язують нехтувати боротьбою в сьогоденні. Однак те, що ми вважаємо пріоритетним сьогодні, має свої наслідки у майбутньому, наприклад, якщо говорити про відмову від реформи, яка може покращити наше становище в короткостроковій перспективі сьогодні, але яка може водночас серйозно обмежити нашу здатність боротися в майбутньому. Ліберали славляться своєю зневагою до майбутнього, яка веде їх до виправдання таких недалекоглядних дій, як знищення довкілля та надання державі все більшої влади над нашим життям. Деяким людям здається, що нам іноді потрібно покращити своє становище в короткостроковій перспективі, щоб продовжувати боротися в майбутньому, але ми завжди повинні усвідомлювати, яку ціну нам прийдеться заплатити за це короткострокове покращення в теперішньому.

Демократична соціалістична утопія могла би негайно покращити життя більшості людей. І, можливо, ми могли би реалізувати таку утопію, якби ми всі дійсно наполегливо працювали над її досягненням. Але існує межа покращень, яких може досягти державне рішення. І як тільки така передбачувана утопія з'являється, її авторитарні тенденції можуть поглиблюватися, у результаті чого майбутнім поколінням буде ще важче розбиратися та боротися з цією авторитарною системою.

На додаток до висвітлення викликів на шляху до прогресу, анархо-трансгуманізм пропонує своє безпосереднє розуміння нашої щоденної боротьби і нашого постійного опору державі.

Якщо фашизм такий могутній, чому він досі не переміг? Наш світ міг би бути набагато гіршим, ніж він є зараз. Попри всі джерела влади сучасних еліт – усі накопичені ними величезні багатства і примусову силу, весь ідеологічний та інфраструктурний контроль, усе системне планування і технології нагляду, усі механізми, завдяки яким люди за замовчуванням схильні до когнітивних спотворень сприйняття, жорстокості і трайбалізму – вони явно зіштовхнулися із серйозними перешкодами на всіх фронтах боротьби. А ті суспільства чи рухи, які намагалися використати методи авторитаризму, зазнали поразки. Антиавторитаристи, незважаючи на безліч недоліків і недосконалостей, перемагали знову і знову. Прихильників абсолютної влади, бездумної капітуляції та насильницької простоти існує ціла безліч. І все ж низові активісти вставляють палки їм у колеса, випереджають їхні плани, зривають їхні кампанії, саботують їхні проєкти, творчо наносять удари у відповідь, влаштовують їм диверсії і загалом вибивають фундамент із-під їхніх ніг.

Вільні люди є кращими винахідниками, кращими стратегами, кращими хакерами і кращими вченими, яким властиві ті ж прагнення, які підтримує трансгуманізм: прагнення до абстрагування, рефлексії і синтезу. Ідеологія влади абсолютно нікчемна і неспроможна до осягнення складності всі технологічних процесів. Філософія контролю за своєю суттю прагне накласти обмеження на наші можливості. Свобода ж полягає в тому, щоб розширити ці можливості.

Мати більше інструментів означає мати більше способів підійти до проблеми. «Вибір», який надають деякі інструменти, може бути поверхневим і мати обмежений вплив. Вибір певних інструментів може звузити діапазон доступного вибору в інших аспектах. Але, зрештою, неможливо максимізувати свободу без постійного розширення набору інструментів.

Розширення технологічних можливостей, як правило, надає нападникам перевагу над захисниками. Коли з'являється більше шляхів для нападу і захисту, нападникам потрібно вибрати лише один, тоді як захисникам потрібно захищати всі, у результаті чого захищати усталені та розгалужені інститути та інфраструктуру стає все важче і важче.

Отже, у найширшому розумінні технологічний розвиток зрештою сприяє розширенню можливостей меншин чинити опір домінуванню і робить культурні звички консенсусу та автономії все більш необхідними, адже в певному сенсі кожен отримує право вето.

Аналогічно, інформаційні технології запускають цикли позитивного зворотного зв'язку і збільшують соціокультурну комплексність. Якщо такі ранні та грубі інформаційні технології, як радіо і телебачення, були захоплені і контролювалися державою і капіталом, які використовували їх, щоб сформувати монополістичну інфраструктуру, яка в свою чергу сприяла відтворенню монолітної культури, то набір вільних технологій, які ми назвали «Інтернетом», дав людям можливість протистояти цій тенденції і посприяв зростанню складності флюїдних дискурсів і субкультур.

Вільні технології створюють дивовижне джерело опору, оскільки роблять контроль над масами все складнішим і складнішим. Ті технології, які стають модними і дуже динамічні в своєму розвитку, набувають такої різноманітності і непередбачуваності, що політики і бізнес все частіше зазнають поразки у спробах опанувати та експлуатувати їх.

Анархо-трансгуманісти вважають, що ця соціокультурна складність утворює ситуацію соціальної сингулярності, тобто відображає технологічну сингулярність – процес, завдяки якому технологічні ідеї та винаходи, що мають зворотній зв'язок, зростають надто швидко, щоб їх можна було передбачити або контролювати.

Кремнієва долина відчайдушно намагається уникнути усвідомлення того, що чиста прибутковість усієї рекламної індустрії занепадає. Із появою Інтернету люди стали мудрішими, і в цілому рекламодавці мають дедалі менший вплив. Єдине, що залишається відносно ефективним по відношенню до молодого покоління - це більш індивідуально орієнтовані інформаційні кампанії, коли компанії намагаються скористатися мемами або платять популярним в Instagram підліткам за те, щоб вони згадували їхні продукти. Але ці підходи, очевидно, приносять все меншу віддачу. Коли надскладна підліткова модна субкультура складається з тридцяти осіб, корпорації більше не вважають за потрібне витрачати зусилля на те, щоб привернути їхню увагу.

Анархісти, які скептично ставляться до прогнозування та стратегій і натомість зосереджуються на «повсякденному житті» та поточних справах, часто формулюють свою ворожість до абстракцій як частину ширшого неприйняття «опосередкованості». Проте варто підкреслити, що всі причинно-наслідкові взаємодії є «опосередкованими». Повітря опосередковує звуки наших голосів. Електромагнітне поле і будь-який проміжний матеріал опосередковують нашу здатність бачити. Культура і мова опосередковують поняття, які ми прагнемо висловити. Це може здатися тривіальною тезою, але вона дуже глибока. Важко об'єктивно виміряти те, що саме вважається «більшою» чи «меншою» опосередкованістю, і ще важче довести, що таке об'єктивне вимірювання має якесь значення.

Не існує такого поняття, як «безпосередній досвід». Щоб побачити що-небудь, потрібна величезна кількість обробки, оскільки необроблені сигнали перетворюються нейронами в нашій зоровій корі на все більш абстрактні сигнали. Артефакти цієї обробки можна знайти в оптичних ілюзіях та візерункових галюцинаціях. І, в свою чергу, наш досвід визначає, які схеми розпізнавання патернів розвиваються найкраще. Переживати «безпосередньо», без посередництва, означало би не переживати і не мислити взагалі.

Можна, звісно, спробувати відрізнити «створену людиною» опосередкованість від інших різновидів, але таке розрізнення не має фундаментальної кореляції з тим, наскільки глибоко на емоційному рівні і наскільки точно ми переживаємо той, чи іншій досвід. Хоча непогоджене підключення до мережі Wi-Fi вашої спільноти чи цензурування цієї мережі мають різний рівень небезпеки, таке підключення чи саботаж у різний спосіб стосуються всіх наших засобів комунікації, включно з культурними та мовними конструкціями.

Безглуздо говорити про «більшу» або «меншу» опосередкованість, ніж про різні модифікації з різними контекстуальними перевагами та недоліками. Навіть такий анархо-примітивіст, як Джон Зерзан, носить окуляри, щоб покращити свою загальну здатність візуально сприймати та взаємодіяти з навколишнім світом. У цьому відношенні він трансгуманіст. Сучасні технології багато в чому можуть бути використані, щоб поглибити і збагатити нашу взаємодію з природою і один з одним.

Посилання:

1. Interview with Voltairine de Cleyre. 1894. The Sun (March 4). Center for a Stateless Society. https://c4ss.org/content/45277.

2. Malatesta, E. n.d. “Towards Anarchism.” Anarchy Archives. http://dwardmac.pitzer.edu/Anarchist_Archives/malatesta/towardsanarchy.html.

Оригінальна публікація: https://theanarchistlibrary.org/library/william-gillis-anarchy-and-transhumanism-2020#toc2
 

Переклав: Артем Лівша
Відредагував: Денис Хромий