Війна і соціалісти: лібертарна рефлексія російсько-української війни

Тези і висновки з війни

Боротьба України за незалежність йде вже кілька століть. Остання російсько-українська війна почалася в 2014. Крайня її фаза йде вже четвертий рік і коли прийде її кінець — невідомо. Треба усвідомити і прийняти факт, що війна з нами надовго. Вона може і буде незмінно трансформуватися. Якщо 2022 був епохою близьких вогневих боїв, то сьогодні війна ведеться здебільшого дронами. Завтра — роями дронів, автономними бойовими машинами і ШІ-рішеннями.

Чим довше анархісти осторонь війни (яка ймовірно передує Третій світовій) і технологічного розвитку, який йде разом з нею, тим менше наш вплив на суспільні процеси теперішнього. І майбутнього.

Це означає, що війна має стати основним центром нашої уваги сьогодні. І хоча вона обмежує розвиток в певних сферах, разом із тим є зоною росту із множиною сценаріїв і позитивних можливостей.

Головна задача, що стоїть сьогодні перед нами, (як і в 2022) — це створення власного підрозділу. Це комплексна задача, яка напряму пов’язана з необхідністю розбудови цивільної компоненти: волонтерської організації, благодійного фонду, медіа, системи рекрутингу і підготовки, власних (технологічних) підприємств. Усе перелічене має базуватися на діяльності політичної організації та ідеології з чіткими і зрозумілими відповідями на актуальні питання сьогодення. Ми маємо вийти на рівень спільноти зі своєю ідентичністю, етосом і розгалуженою інфраструктурою, що створить умови нашої автономності та розширять наш суспільний вплив.

З описаним вище пов’язана також задача налагодження зв’язків із міжнародним рухом і заохочення інтернаціоналістів. З 2022 вони не побачили в Україні революційного проєкту і потенціалу, а тому обходять нас стороною. Розвиток у вказаному напрямку змінить ситуацію на краще.

Ключове питання для нас, як політичних гравців, — це вплив на розвиток України відповідно до нашого бачення соціальної моделі. Без участі у війні наші проєкти мало кому цікаві, а голоси нічого не варті: ми маємо і будемо мати обмежений вплив на суспільні процеси. Так ми ніколи не зможемо ствердити власний Ідеал в суспільстві, бо долю цієї країни визначають ті, хто її захищає і розвиває.

Тому лібертарії мають бути або на війні, або для війни. Ховатися, робити вигляд, що війна вас не стосується або симулювати залученість — це хибний шлях, в кінці якого втрачається не тільки соціальний вплив, але й власна гідність. Чи можливо побудувати активну і впливову спільноту з людьми, які ховаються від найбільшої регіональної трагедії останніх років, трагедії, яка сталася і продовжується, а не залишилася в минулому? Навряд.

Із тими, хто прийняв виклик, ця можливість очевидна.

Ми аутсайдери історичного процесу, хоча маємо достатньо сміливих, розумних і освічених людей. Це можливо і треба змінити. Не різкими діями і голосними заявами, а поступовою, продуманою, щоденною працею, бо найбільше користі для руху сьогодні можна принести, допомогаючи народу і країні вистояти. Власне з цією думкою і був написаний цей текст. Він узагальнює мій досвід дотичності та участі в російсько-українській війні, пропонує бачення, тези для дискусії і ділиться особистими відкриттями. Сподіваюся, що цей текст надихне молодих активістів до більш жвавої та предметної участі в русі.

Пряма демократія проти варварства

Лібертарії воюють протягом всієї своєї історії. Незгода, непокора, спротив, боротьба проти несправедливості — це наші органічні наративи і фундамент з дій, завдяки яким попередники закарбували себе в історії людства. Відстоювання власного бачення майбутнього і самих себе — це константа нашої боротьби протягом останніх століть. Дійсно, суспільний Ідеал лібертарного соціалізму — це світ без війн, насильства і варварства. Але, на привеликий жаль, його можна тільки вибороти у світі існуючого, бо його ніколи не приймуть і не подарують зверху.

Війна — це жахливо. Але анархісти воювали завжди, і будуть воювати. Бо тільки зброя в руках дає шанс ствердити інший світ: Паризька Комуна, наша Махновщина, Іспанія в 1936-у, Чьяпас і Рожава тому найбільші докази. Зброя урівнює слабкого і сильного, малого і великого. Тому війн не треба уникати — їх треба вивчати, долучатися і спрямовувати в напрямку, що наближає наш Ідеал.

Сучасна мейнстрімна ліва думка вбачає в цьому факті парадокс: «Суспільство без насилля може бути побудоване тільки ненасильницькими методами!». Немає інтересу і часу пояснювати хибність цієї тези. Якщо у 2026 ви досі знаходите наведений вище «лівий» вираз розумним; якщо з 2022 ви досі не зрозуміли, що послідовна ліва позиція — це підтримка України або боротьба за неї, тоді справедливість, гідність і співчуття, очевидно, порожні для вас звуки, а уявний світ політичних ілюзій вам насправді ближче, ніж світ дійсний.

Велика держава з імперіалістичними амбіціями напала на малу. На окупованих територіях вона чинить геноцид, знищує економічні, соціальні, культурні здобутки, укріплює власний авторитарний режим. Це відбувається з 2014-го. У 2022 відбулося повномасштабне вторгнення і «за три дні» війна мала б дійти до Європи. Утім самоорганізація, добровільна мобілізація і народний низовий спротив перекреслили ці плани. То де і з ким має бути інтернаціоналіст і справжній лівий? Де місце застосування нашій максимі? На війні в Україні або для неї.

Це дивно писати, але треба сказати і про переховування від примусової мобілізації. Так, є люди, яким це вдається. Бідні найчастіше залякані або байдужі до своєї долі, керуються принципом «буде як бог дасть». Багатші не виходять з дому, переміщаються на таксі і власному транспорті або навпаки живуть своє звичне життя, знайшовши лазівки в законі. Чи гідний це вибір для лібертаріїв? Ні. Так само як і вибір втекти за кордон.

Зрозуміло, що мобільні групи ТЦК діють авторитарно і порушують права громадян. Вони пси на службі корумпованого уряду, які реалізують його недолугу і шкідливу для перемоги мобілізаційну політику. Але чи маєш ти силу це змінити або відчутно вплинути? Ні. То не втрачай час реалізувати нашу максиму і в умовах обмеженого вибору обрати найвигідніше для себе (і, відповідно, для руху). Ніж скиглити і скаржитися на несправедливість уряду (хіба він колись був справедливим?), краще сходи на безкоштовні тактичні вишколи, опануй такмед, сплети маскувальну сітку, пройди онлайн-курси, спаяй FPV-дрон, почни літати на симуляторі або вчися програмуванню; знайди роботу в DefTech або підрозділ, в якому хотів би бути. Бо саме це (а не безкінечні балачки про несправедливість) має практичну користь для тебе, Ідеї, країни і народу.

Давай чесно: у разі бусифікації ти втратиш можливість обирати де, з ким і як будеш воювати. Анархісти, найвірогідніше, зможуть тобі лише поспівчувати. Займайся волонтерством, донать, знайомся, вчись і готуйся, — будь на війні або для війни. Разом пройдемо цей шлях!

Завершу чотирма базовими тезами, які ти міг ще не знати:

1. Піти в армію не означає автоматично загинути. При добровільній мобілізації, найшвидше, ти попадеш на фронт через 3 місяці тільки після обов’язкового базового військового навчання (БЗВП). Твоє виживання багато в чому залежить від твоєї спеціальності, професіоналізму та адекватності людей, з якими ти разом будеш воювати.

2. Сьогодні війна ведеться у великій мірі дронами — дистанційними засобами. Це означає, що ти можеш обрати спеціалізацію, завдяки якій будеш воювати за 2/5/10/15+ км від лінії бойового зіткнення.

3. Тобі не обов’язково обирати бойову спеціальність. Армія дуже сильно потребує людей з цивільними навичками і вміннями.

4. Тобі не обов’язково йти в державну армію. Ти можеш воювати як цивільний-доброволець без контрактів і юридичних зобов'язань перед урядом. Це називається «піратство», яке є, напевно, найбільш лібертарною формою участі у війні.

Особистий досвід

На війні нам набагато вірогідніше вдасться знайти те, що справжні лібертарії шукають і бажають: відчуття повноти сенсу власного існування, людську єдність, випробування себе, постійне самовдосконалення, щоденну активність з видими результатами і провід великої Ідеї.

Сенс життя, хоч політичного, хоч екзистенційного, віднаходиться людиною самостійно. Але у цивільному житті, тим паче зараз, він часто приглушується, стирається і покривається пилом, який доводиться постійно змітати, щоб знову вгледіти сяйво того сенсу. На передку за нас це робить війна.

Тут єдність сильніша і тримається довше, бо всі особливості людського характеру, фізичні та інтелектуальні спроможності, здібності, знання і набуття працюють заради спільної мети: виконати конкретну задачу і зробити свій вклад у перемогу над ворогом.

Я частина малого, спеціалізованого та автономного колективу, який має власні бойові засоби. Ми самі обираємо звідки будемо працювати, налагоджуємо побут і робочі процеси — ніхто не втручається в них. Свої засоби ми освоювали кілька місяців і маємо велику свободу у способі їхнього застосування. Головне — це результат, що підпорядковується вищому загальному військовому задуму і цілям.

Ми живемо комунально: разом підтримуємо свій житловий простір, вчимося, по черзі готуємо, прибираємо, разом їмо, відпочиваємо, працюємо і вирішуємо проблеми. У нас є спільний фонд, з якого ми виділяємо кошти на необхідні придбання. Мені повезло з командиром, бо питання, що стосуються нас усіх, ми вирішуємо колективно: через дискусію і голосування. Ми також маємо рефлексивні сесії, де ділимося враженнями від роботи (АПД/AAR). Чим не приклад комуни?

Війна схожа на постапокаліпсис і пов'язана із здатністю вижити поза цивілізації у ворожому середовищі. Усе починається з пошуку та облаштування позицій, підготовки до роботи з неї. Позиція може знаходитися в лісі, полі або у зруйнованому будинку. Це твоє майбутнє житло, майстерня і робоче місце, яке має бути максимально комфортним і залишатися якнайдовше непомітним для ворога. Тут ви вчитеся працювати з бензиновими генераторами, зарядними станціями (Ecoflow), проводити електрику, налаштовувати інтернет, працювати з інструментом і ремонтувати речі, опалювати приміщення, готувати їсти і слідкувати за своєю гігієною в умовах відсутності води.

Війна — це велика лабораторія, відкрита до твоїх експериментів. Тут рідко буває таке, що хтось втручається і забороняє вдосконалити зброю або спробувати нову вибухівку, зібрати власний дрон або новий сетап антен з потенційно кращою якістю роботи. Виключення — це пряма загроза іншим людям або собі. Ніхто не підтримає твої дослідження (якщо немає інтересу або розуміння важливості), але й обмежувати не стане. Нагородою буде масштабування вдалого рішення, яке спростить роботу тобі та десяткам, якщо не сотням інших захисників.

Війна дисциплінує і загартовує особистість. Рутина сприймається як належне і ти просто виконуєш необхідне. Без скиглення і самокопання. Бо якщо не приготував їжу, довго втикав в телефон і пізно заснув, не помився і не зарядив фонарик — ускладнив життя собі. А, можливо, й іншим.

Тут діє інша, незвична і навіть неприйнятна для багатьох цивільних, логіка: є проблема, значить її треба вирішити. Наприклад, після морозів прийшло різке потепління і ваше укриття заливає водою. Ви вичерпуєте її мисками і відрами, риєте сточні канали, шукаєте помпу, — працюєте, допоки проблему не буде остаточно вирішено. Не можна відкласти або відмовитися: ви на рівних, разом вирішуєте проблему, з якою зіткнулися. Бо це, по-перше, питання вашого комфорту і здоров’я. По-друге, вашої боєздатності, від якої залежить життя інших людей. По-третє, питання репутації групи і загону. Ніхто не ставиться серйозно і з повагою до безвідповідальних і лінивих людей. Тому тут вчишся брати на себе відповідальність і проявляти ініціативу, доводити справи до логічного кінця. Пообіцяв — маєш виконати. Не впевнений — не берись. Щось змінилося в планах — прокомунікуй це.

Війна вчить відстоювати власні кордони і потреби. Вона навчає вчитися і вчити, йти і вести, тобто лідерству. Лібертарному середовищу конче необхідні лідери, талановиті організатори і відповідальні виконавці. Війна готує ці кадри.

Так, на війні є багато негативних і страшних моментів, про них багато вже сказано, тому я навмисно їх пропускаю. Підмічу лише один: дійсно погано живеться і воюється з випадковими, далекими по мотивації, духу і цінностям людьми. Обирайте уважно і мудро.

Підсумовую. Задача анархістів на війні: ставати неперевершеними спеціалістами, набувати досвід і не боятися займати керівні посади. Пул ефективних спеціалістів і командирів в певний момент обов’язково знайде можливість створити власний загін або більше формування.

Астра
2025