Законопроєкт 14164: що це і чим може бути корисним для посилення автономії громад?

Введення

9 жовтня 2025 року на платформі Youtube Комітет з питань енергетики та ЖКП виклав запис з конференції, де презентували новий законопроєкт №14164, що стосується атомної енергетики в Україні. У ньому пропонується впровадити Малі модульні реактори на всіх законних підставах. Ініціаторами законопроєкту виступили депутати Костюх Анатолій В’ячеславович (IX скликання), Арахамія Давид Георгійович (IX скликання) і Герус Андрій Михайлович (IX скликання). Костюх Анатолій Вячеславович, Герус Андрій Михайлович і Некрасов Артем Леонідович презентували цей законопроєкт у рамках дискусії серед спеціалістів з енергетики та ядерної безпеки. На момент публікації тексту законопроєкт отримав висновок від науково-експертної комісії, від бюджетної експертизи, головного комітету і висновок щодо європейської інтеграції від першого заступника експертно-наукової комісії та керівника головного управління С. Гудзинського. Але давайте по порядку.

Загалом обговорення такого законопроєкту було викликано двома основними причинами, як зазначають Костюх Анатолій і Некрасов Артем. По-перше, обговорення Малих модульних реакторів (надалі — ММР) ініціювали західні країни США, Канада та ряд інших країн, які планують побудувати  ММР на своїх територіях. Так, у 2025 році Канада вже розпочала будівництво перших 4 ММР, у Польщі було затверджено виділити до 7 ділянок під ці проєкти, а Великобританія відібрала проєкт для фінансування першого ММР. По-друге, із початку повномасштабного вторгнення в Україні через обстріли російської армії спостерігається зниження потужностей електроенергії та навіть дефіцит, з причини яких доводиться збільшувати імпорт електроенергії з-за кордону. Впровадження ММР дасть змогу вирішити цю проблему. Костюх Андрій також зазначає, що ММР допоможе забезпечити Україну теплопостачанням і децентралізувати енергетичну систему.

Ми вважаємо цей проєкт важливим не тільки через актуальність проблем із постачанням електроенергії, а ще й через те, що це новий крок у сторону екологічних децентралізованих технологій. Наявність Малих модульних реакторів може свідчити про те, що сучасні технології стають компактнішими, зручнішими та орієнтованими на децентралізацію енергетики, що спрощує процес колективного управління ними структурами місцевого самоврядування. Запровадження таких технологій може наблизити нас до самоорганізованого суспільства.

Можна помітити, як Малі модульні реактори перекликаються з поглядами Пєтра Кропоткіна, який вказував на необхідність розвитку децентралізованих технологій для успішної життєдіяльності самоорганізованих поселень. Ще у кінці 19-го сторіччя Пьотр Кропоткін, аналізуючи в своїй праці «Поля, фабрики і майстерні» тенденції в розвитку промисловості Європи, вказував на поширення технологій, які розповсюджують електроенергію поза простором крупних промислових підприємств, що своєю чергою посприяло появі та посиленню економічної стійкості малих підприємств: «В Ойонаксі, невеликому містечку на Ені, знаходиться великий центр виробництва гребенів. Ця промисловість існує вже більше двохсот років, але особливо розвинулася вона з часу винаходу целюлоїду. Від 100 до 120 майстрів, з яких кожен має від 2 до 15 робітників, і 1 200 людей, які працюють у себе вдома, роблять гребні із ірландського рогу або із французького целюлоїду <...> ...останнім часом, завдяки величезній кількості води, було всюди проведено електрику, і в будинках діють маленькі мотори потужністю від однієї чверті до дванадцяти кінських сил. Варто зазначити, що як тільки електрика дала можливість працювати вдома, 300 робітників відразу ж покинули майстерні і почали працювати вдома. Більшість із них має власні будинки та сади. Схильність до асоціацій тут дуже сильна. Вони також побудували чотири майстерні для вироблення картонних коробок, і їхнє річне виробництво оцінюється в 800 000 руб.» [1]. Звісно, у наш час усе змінилося і тепер електроенергія проведена фактично у всі населені пункти України. Однак сучасні Малі модульні реактори сьогодні представляють наступний етап тієї ж технологічної еволюції, яка в свій час привела до появи згадуваних Кропоткіним електричних малих моторів і двигунів.
 

Попри вище зазначені зміни, ММР теж можуть послугувати подібним чином українським громадам. По-перше, розсередження вироблення електроенергії по більшій кількості громад дозволить зекономити кошти на доставці електроенергії у силу того, що основна кількість виробленої електроенергії буде переважно споживатися на місцевому рівні. Завдяки цій локалізації вироблення електроенергії вона стане дешевше для більшості мешканців різноманітних громад. До того ж, зекономлені гроші громади зможуть використати для фінансування відкриття споживчих і виробничих кооперативів, соціальних програм для жителів громади (побудова шкіл, лікарень, покращення інфраструктури населеного пункту загалом), побудови житла для мешканців громади та вразливих груп населення зокрема (безхатьків, ВПО) або розвиток сільськогосподарських кооперативних теплиць, для яких потрібно якраз багато електроенергії, про що теж згадував Кропоткін: «...не слід забувати, що хоча відкриття вирощування за допомогою електрики зроблено європейцем (Сіменсом), перевірено воно було в Корнельському університеті, де було доведено низкою досліджень, що електричне світло прискорює зростання зелених частин рослини» [2].

По-друге, меньший розмір малих модульних реакторів дозволить з часом демократизувати керування станціями ММР самими робітниками і споживачами електроенергії (жителями громади), оскільки чим менший розмір підприємства, тим легше там встановити горизонтальний контроль на основі самоврядування виробників і споживачів. Встановлення демократичного контролю громад над станціями ММР потенційно дозволить подолати неймовірну забюрократизованість управлінських процесів, яка притамана сучасним українським великим атомним станціям з їхньою ієрархічною моделлю керування [3], і налагодити якіснішу та прозорішу комунікацію та звітування перед громадою з боку адміністрації станцій ММР, що своєю чергою може зменшити корупцію на станціях. У такий спосіб розвиток і поширення технології ММР — це не лише про доступність електроенергії та посилення інфраструктурної стійкості громад, але й про розширення можливості жителів громади брати участь в керуванні виробництвом, від якого суттєво залежить їхній добробут і доля.

Вищезазначені моменти так чи інакше дуже важливі, а тому потребують окремих і глиблих досліджень. У рамках цього дослідження ми бажаємо зосередитися на іншому, а саме розкрити що таке Малі модульні реактори, як вони працюють, які екологічні ризики в собі несуть, яке законодавство пропонується щодо регулювання використання цієї технології, хто утилізовуватиме ядерні відходи і так далі. Тож розпочнемо.

Що таке Малі модульні реактори? Як вони працюють та які екологічні ризики в собі несуть?

Малі модульні реактори — це ядерні реактори, чиї системи і компоненти поставляються на місце монтажу єдиним модулем, які обладнані автоматичними системами для зниження людського фактору та які здатні виробляти від 300 до 470 МВт. Для порівняння: ТЕЦ і ТЕС виробляють приблизно 6,2 ГВт, і, згідно із задумом, саме їх ММР має замінити у найближчому майбутньому як більш компактне та націлене на задоволення потреб місцевих жителів джерело електроенергії. Характерною рисою ММР називають високу маневреність: здатність регулювати вироблення електроенергії не менше ніж на 20% від номінальної, а також регулювати добову потужність відпуску електроенергії. Тобто передбачається наявність можливості контролювати об’єми електроенергії, які надаватимуться клієнтам, щоб зменшити навантаження на систему у разі необхідності.
 

У той час як на атомних електростанціях в Україні використовуються атомні реактори другого покоління, для функціонування ММР необхідні реактори третього або покращеного третього покоління, термін використання яких сягає 60-ти років та може бути подовженим до 30-40 років. Основним паливом для цих реакторів слугує збагачений уран. Система ж охолодження працює на так званій «легкій» воді, що, за свідченнями спеціалістів, дозволятиме модульним реакторам працювати під сильним тиском та за відключеної системи охолодження.

Але науково-експертна комісія вказує на неповноту визначення, оскільки існує протиріччя між визначенням ММР як ядерного реактора та визначенням самого ядерного реактора. Тобто на ММР повинні розповсюджуватися ті ж самі закони, що і на будь-який ядерний реактор. Також комісія каже, що «не зрозуміло» про які саме комплектуючі йдеться мова у визначенні, а тому пропонує уточнити ці моменти у законопроєкті. Крім того, комісія запропонувала визначати «ММР» як атомні електричні станції, що позбавить технологію багатьох проблем із законом.

Щодо екологічних ризиків, то не все так просто, оскільки креслень цієї технології в публічному доступі немає, а тому дослідити повною мірою екологічні ризики цієї технології не представляється можливим. Однак, користуючись тією невеликою кількістю інформації, що є в доступі, спеціалісти із відповідної галузі зробили свої висновки та опублікували їх на загальний розгляд.

Інженери та дослідники, які вивчали цю технологію, наголошують, що ММР матимуть немалий вплив на природнє середовище, оскільки використовуватимуть повітря та водойми для охолодження. Однак цей вплив набагато менший ніж у його побратимів ТЕС, ТЕЦ чи взагалі АЕС як раз завдяки використанню легкої води та меншим об’ємам можливого вироблення електроенергії. Для того, щоб побудувати ММР, необхідно заздалегідь підготувати спеціальну площадку, яка вимагає змін місцевого ландшафту та може призвести до змін якості ґрунтів.

Ведення ММР в експлуатацію також змінюватиме якість водойм і повітря, що призведе до змін біорізноманіття місцевих річок, лиманів, озер, лісів та степів. Іншими словами, функціонування ММР може призвести до міграції тварин до інших локацій та призвести до широких екологічних змін у природньому ландшафті.

Наскільки екологічним буде використання ядерного палива — до кінця невідомо, оскільки це залежить від кількох факторів, таких як: 1) об’єм споживання ядерного палива Малими модульними реакторами; 2) способи переробки та утилізації ядерного палива. Дослідники пишуть, що ММР зазвичай споживає набагато менше ядерного палива, ніж атомні електростанції, і це може стати перевагою у процесі  утилізації відходів, однак це стосується не всіх моделей. Деякі дослідження вказують, що певні моделі цих реакторів споживають дещо більше палива, ніж їхні великі побратими. Однак вплив ММР на навколишнє середовище та людей потребує додаткових досліджень і перевірок, оскільки наявної інформації недостатньо, щоб спрогнозувати реакцію природного середовища та організму людини на появу такої технології. Крім цього, існують технології обробки ядерного палива, яка дозволяє використати його повторно, але при цьому потребує великих грошових інвестицій. З оглядом на сучасний економічний стан України, у найближчі роки можна не чекати того, що ця технологія набуде широкого розповсюдження.

Розглядаючи інновацію нової технології в українських реаліях, не менш важливим питанням стає наявність переваг і недоліків ММР перед традиційною ядерною енергетикою. За словами головного ініціатора законопроєкту Костюха Анатолія В’ячеславовича, найбільшою перевагою технології ММР перед АЕС, ТЕС і ТЕЦ — це швидке будівництво на підготовленій території. Якщо будування великих реакторів вимагає від 7 до 12 років, то ММР вимагає лише від 3 до 5 років активного будівництва та інвестицій. Крім цього, ММР дозволяє збільшити вироблення електроенергії, не вносячи фундаментальних змін у конструкцію ММР, оскільки для цього потрібно створити, транспортувати та під’єднати ще один такий реактор до вже існуючого. Іншими словами, якщо місто чи територіальна громада захоче встановити на своїй території ММР і в подальшому виявиться, що потужності не вистачає, то існуватиме можливість збільшити кількість реакторів за відносно короткий проміжок часу. До того ж, побічним продуктом подібних реакторів є вироблення тепла з низьким рівнем вуглецю, що може бути використаний для теплопостачання у житлові будинки, бізнеси та промислові виробництва. Цю технологію можна встановити в місцях, де експлуатація ТЕС, ТЕЦ або АЕС неможлива через географічні або інші умови завдяки зазначеним вище можливостям до масштабування.

За словами того ж Костюха Андрія, заводське виробництво і встановлення ММР знизить витрати, а менші розміри самого ММР повинні дозволити використати вже наявну інфраструктуру без необхідності додатково їх обладнувати. Однак питання економічної доцільності також є дискусійним, оскільки жоден із проєктів ні в одній країні не був до кінця реалізований. За різними оцінками, будування та встановлення одного ММР коштуватиме приблизно від 6000 до 12 000 доларів США за один кіловат енергії. Нагадуємо, що ММР виробляє від 300 до 470 КВт, тобто для побудови Малого модульного реактора потужністю в 450 КВт необхідні витрати у 3,6 млн доларів США. Це означає, що на початкових етапах впровадження цієї технології держава витрачатиме на один такий реактор приблизно 150 млн гривень разом із установленням. Також варто додати, що якщо держава почне намагатися регулювати встановлення подібних модульних реакторів, то вона витрачатиме гроші ще й на адміністрування, ліцензіювання та виплати компенсацій за нанесену шкоду місцевому населенню.

Відповідно, впровадження ММР потребує величезних коштів, що своєю чергою змусить державу шукати додаткове фінансування з боку зацікавлених юридичних і фізичних осіб. Однак, на противагу таким фінансовим витратами, ММР може скоротити частину витрат у відносинах між оператором і власником завдяки скороченню витрат/строків передпроєктних процедур шляхом скасування вимоги щодо трьох альтернативних майданчиків.

У разі необхідності, а ймовірна така буде, фінансування подібних проєктів може забезпечуватися фінансовими надходженнями зі сторони Світового банку.

Чим могли би бути корисні подібні технології у сучасних українських реаліях та недалекому майбутньому?

Перше, що кидається в очі — це можливість до децентралізації забезпечення будинків електроенергією. На поточний момент (17.07.2026) масові відключення унаслідок масованих ракетних обстрілів відбуваються через один суттєвий недолік сучасних електростанцій: централізація енергетичної потужності в одному місці. Така коцентрація джерела енергопостачання в одному місці поглиблює інфраструктурну вразливість територіальних громад до цілеспрямованих атак Російської Федерації та інших факторів, які спричиняють знеструмлення поточних електростанцій. ММР своєю чергою дозволить виправити цей недолік і розподілити виробництво електроенергії у різні райони областей та обласні центри. У такий спосіб знеструмити великі та малі міста стане набагато складніше, а захистити подібні будівлі буде набагато простіше завдяки їхньому відносно невеликому розміру. Однак залишається проблема захисту трансформаторів та інших складових систем електропостачання.

Малі модульні реактори також мають потенціал зробити електроенергію доступнішою, оскільки зменшують монополію держави на ціноутворення електроенергії, збільшують об’єми вироблення ресурсу та можуть стати альтернативою таким сучасним компаніям, як ДТЕК, Енергоатом, Укренерго та іншим. Однак ці ж компанії можуть використати подібні модульні реактори, щоб закріпитися на ринку, оскільки більшість із них теоретично мають більше шансів закупити ММР, ніж середньостатистична територіальна громада в силу наявності в перших більших прибутків. Наприклад, ДТЕК у 2024 році отримав 245,9 млрд виторгу за рік, а чистий прибуток склав 1,58 мрлд. Ці цифри показують, що річний прибуток ДТЕК цілком дозволяє їй покрити необхідну суму для купівлі та встановлення ММР, забезпечивши себе цією технологією.

Отже, впровадження ММР може бути корисним завдяки наступним перевагам: децентралізація виробництва електроенергії, збільшення її доступності, посилення стабільності електропостачання, зменшення залежності від обмеженої кількості постачальників ресурсу. Однак усі ці корисні речі навряд чи будуть реалізовані у найближчі роки, оскільки статус законопроєкту не змінювався з 30.10.2025 після того, як він був переданий на ознайомлення комітету, і коли цей законопроєкт буде прийнятий і чи буде прийнятий взагалі — невідомо.

Хто володітиме ММР, ядерним паливом та технологією з обробки та утилізації останнього?

Актуальна версія законопроєкту передбачає наступну політику щодо регуляції прав власності на виготовлення, використання та установку цієї технології, а також використання, купівлі, зберігання та утилізації палива: виробництво ММР залишається за державою. Приватні, комунальні та муніципальні юридичні особи матимуть змогу придбати вже виготовлений або замовити виготовлення ММР для використання у власних інтересах. Такими інтересами можуть бути самозабезпечення електроенергією та теплом, а також їх продаж клієнтам. Комунальні виробництва, муніципальні підприємства та приватні бізнеси зможуть самостійно впроваджувати керування виробленням потужності електроенергії, модифікувати та покращувати Малі модульні реактори, що дозволить підвищити їхню ефективність та знизити вартість експлуатації.

Та ж сама науково-експерта комісія зазначає, що потрібно врегулювати спірний момент законопроєкту, який полягає у тому, що утилізація ядерного палива залишається на відповідальності держави, тоді як утримання цього палива надається приватним особам та муніципалітетам. Це протиріччя необхідно вирішити, щоб уникнути тривалих бюрократичних процесів, які можуть стати на перешкоді до утилізації відходів. Держава ж виконуватиме роль наглядача та регулятора власності, оскільки, згідно з законопроєктом, планується впровадити ліцензування на експлуатацію ММР. Також держава залишає у своїй власності зберігання, утилізацію та переробку ядерного палива. Інші види власності матимуть змогу закупити та зберігати ядерне паливо для вироблення електроенергії.

Ми вважаємо, що у перспективі, за наявності необхідної технології, утилізацією мають займатися ті, хто зберігає у себе паливо для ММР, тобто приватні особи та муніципалітети. Крім того, потрібно забезпечити максимальну прозорість процесу утилізації цього палива. Можливо, варто буде надати людям можливість робити приватні внески для забезпечення проєкту щодо утилізації відходів усім необхідним.

Науково-експертна комісія ж вважає, що необхідно встановити на державні установи з утилізації відходів «корпоративні права, акції, частки тощо». При цьому в іншій частині висновків комісія «душить» законопроєкт, посилаючись на закон «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії», згідно з яким держава залишає за собою монополію на виробництво ядерної енергії. Хоча як показує практика, коли до «природньої» державної монополії приєднуються приватні гравці, ефективність діяльності такої сфери зростає. Прикладом цього можуть слугувати приватні ППО, які на момент публікації довели свою ефективність та не зробили поки що колосальних помилок під час нейтралізації ворожих об’єктів. Але варто зазначити одне «але»: приватні ППО отримують доступ до моніторингу та вказівки від Повітряних Збройних Сил України. Тож, можливо, як компромісний варіант, варто спробувати схожу систему у енергетичній системі?

На наш погляд, держава хоче перекласти частину відповідальності за експлуатацію таких установ на приватних осіб чи муніципалітети, причому зберегти власність над такими об’єктами. Така політика буде малоефективною, оскільки чиновники та бюрократи не будуть зацікавлені в ефективній експлуатації подібних споруд, а тому утилізація відходів буде використовувати застарілі технології, або матиме проблеми із забезпечення безпеки на об’єкті.  Цей крок представляє собою позбавлення монополії держави на виробництво та продаж електроенергії, що може йти у розріз з інтересами державних посадовців та обмеженої кількості приватних осіб, що зараз володіють величезними об’ємами електроенергії (наприклад, Ахметов). 

У якому стані знаходиться законопроєкт на поточний момент?

Згідно з доступною інформацією, розташованої на офіційних сайтах Верховної ради, законопроєкт №14164 проходить перше читання. Відповідний документ був підписаний 23.04.2026 року. Сам законопроєкт був оголошений 9.10.2025 року. Тобто майже через рік після оголошення законопроєкту він зрушив з місця. Поки що невідомо за яких причин стався такий розрив у етапах ознайомленнях та впровадження проєкту закону: чи то через юридичні та технічні причини, пов’язані зі складністю розробки відповідних змін до існуючих законів, чи то через незацікавленість державних службовців у просуванні законопроєкту, що посягає на «природню» монополію держави на виробництво і продаж енергетики. Однак ми точно знаємо, що українцям необхідно звернути увагу на подібний законопроєкт, проявити власну зацікавленість у його реалізації та підштовхнути депутатів до прийняття відповідних рішень.  

Висновки

Якщо зібрати всі деталі до купи, то ми отримаємо досить неоднозначну картину. З одного боку, ММР — це крок вперед у розвитку екологічних та децентралізованих технологій, які можуть менше завдавати шкоди навколишньому середовищу, при цьому забезпечуючи місцевих жителів відносно незалежним джерелом електроенергії та тепла і, відповідно, посилюючи інфраструктурну стійкість та автономію громад. Якщо ця технологія буде доступна всім юридичним особам, і більшість із них буде зацікавлена в продажі цього ресурсу, вона призведе до збільшення доступності електроенергії та теплопостачання, а отже зменшить ціну продажі за рахунок великої продуктивності ММР. Малі модульні реактори могли би забезпечити українців стабільнішими умовами використання електроенергії у військовий час, а ворогу ускладнити задачу завдяки кращій захищеності споруд.

Невеликі об’єми самої технології та відсутність потреби у великій кількості робітників відкривають шлях до використання енергетичної інфраструктури структурами місцевого самоврядування. За умови, якщо громади матимуть достатній бюджет, вони зможуть запросити спеціалістів долучитися до керування об’єктом та навчати місцевих жителів, які мають певні теоретичні знання та бажання взяти участь у контролі над такою важливою, можна сказати, критичною інфраструктурою територіальної громади. Можливо, подібній підхід сприятиме розвитку місцевих вузьконаправлених інститутів, які навчатимуть спеціалістів, що вмітимуть здійснювати управління Малими модульними реакторами.

Під час обговорення законопроєкту цікаву пропозицію до змін висловила Мусива Тетяна Володимирівна, генеральний директор «Атомпроєктінженерінг». Вона наполягає на тому, що перед будівництвом ММР необхідно проводити публічні слухання серед місцевого населення, щоб люди розуміли всі ризики і переваги подібної технології. Однак, ми вважаємо, що публічних слухань буде замало, оскільки з наслідками встановлення ММР зіштовхуватимуться насамперед жителі конкретної територіальної громади, а просто слухання саме по собі ніяк не залучає людей до керування долею своїх громад та не створює механізми впливу на екологічну ситуацію навколо них. Ми наполягаємо на тому, щоб проводилися повноцінні обговорення щодо доцільності використання подібної технології на території громади. Тобто мають формуватися асамблеї громад, які визначатимуть чи можуть вони прийняти екологічні, економічні та політичні наслідки встановлення та використання цієї технології, чи ні, а також контрольні групи, які слідкуватимуть за виконанням рішень асамблей та звітуватимуть перед асамблеєю громади щодо дотримання екологічних норм і стандартів експлуатації ММР. Кінцеве рішення має бути прийнято або переважною більшістю голосів усіх зацікавлених у перебігу цього процесу сторін, або шляхом повної згоди всіх жителів громади, тобто консенсусом. В інакшому випадку приватні бізнеси, державні муніципалітети та держава позбавлятимуть суб’єктності тих, хто найбільше зацікавлений у добробуті регіону.
 

Крім цього, законопроєкт замовчує багато важливих нюансів як щодо самої технології, так і щодо методів регуляції прав власності. Хоча ММР і подається як екологічніша технологія, існують свідчення, що, у залежності від моделі технології, об’єми використання ядерного палива можуть сягати звичайних АЕС, що не дуже складається у картину «екотехнології». До того ж, сама установка ММР потребує змін ландшафту, що може значно сильно впливатиме на біорізноманіття та життя природнього середовища. Ми вважаємо, що виробляти ММР за наявністю всіх необхідних ресурсів та прийнятої відповідальності за можливі наслідки повинні мати право навіть комунальні, муніципальні та приватні юридичні особи, оскільки це розширить здатність громад розвивати свої енергетичні потужності незалежно від крупних приватних компаній або держави шляхом розбудови горизонтальної мережі енергетичних кооперативів на базі локальних спільнот. Однак, це стане можливим в майбутньому, якщо технологія приживеться в Україні та її виробництво стане набагато дешевшим.

Як ми вже згадали, не менше проблем у юридичній сфері. Законопроєкт мовчить про правила та умови отримання ліцензії юридичною особою. Це дуже важливий нюанс, оскільки від цього буде залежати доступність електроенергії. У разі уможливлення отримання цієї технології у приватну власність вже і так крупними гравцями на ринку виникає ризик монополізації вироблення електроенергії, що не призведе до значних змін у розширенні доступу до технологій вироблення електроенергії або ж взагалі тільки погіршить ситуацію.

Варто пам’ятати, що все ж таки подібні проєкти потребують значних фінансових вливань. Ми висловлюємо сподівання на те, що подібна технологія у випадку її реалізації в Україні буде розвиватися та дедалі ставатиме дешевшою завдяки спрощеному виробництву, транспортуванню та кращим технологіям їх створення. Малі модульні реактори можуть пригодитися для забезпечення більш автономного, безпечного та демократичного життя громад.

Закликаємо слідкувати за розвитком технологій Малих модульних реакторів та за статусом законопроєкту №14164, адже від цієї технології та політики навколо її використання залежить доступність електроенергії та тепла у кожному сучасному будинку, а також майбутнє України як демократичного суспільства.

Автори: Курт Петріков і Денис Хромий

Примітки:

1. Кропоткин П.А. «Поля, фабрики и мастерские. Промышленность, соединенная с земледелием, и умственный труд с ручным». Видав самоорганізований видавничий кооператив «ЭГАЛИТÉ», 2024 р., 346 стор. Цитата на сторінках 258-259.
2. Там же, ст. 135.
3. Про неефективність ієрархічного управління згори-донизу, яке властиво великим атомним станціям, радимо прочитати працю анархіста Кевіна Карсона An Anarchist Critique of Power Relations within Institutions: https://theanarchistlibrary.org/library/kevin-a-carson-an-anarchist-critique-of-power-relations-within-institutions

Список використаної літератури: 

1. Місцеві бюджети - Дашборд фінансових показників громад. Децентралізація в Україні. URL: https://decentralization.ua/finance/dashboard (дата звернення: 26.01.2026).
2. "ДТЕК ВДЕ" у 2024 році отримав чистий прибуток 1,58 млрд грн. Головна | Eнергореформа. URL: https://reform.energy/news/dtek-vde-u-2024-rotsi-otrimav-chistiy-pributok-158-mlrd-grn-23592 (дата звернення: 26.01.2026).
3. Жиренко Х. ДТЕК увійшов в число лідерів української економіки – рейтинг. ГЛАВКОМ. URL: https://glavcom.ua/economics/finances/dtek-uvijshov-v-chislo-lideriv-ukrajinskoji-ekonomiki-rejtinh-1089679.html (дата звернення: 26.01.2026).